Пародист

Print

Віконце у природу

Автор: Степан Мацюцький   

Шпак-пародистЄ в окремих людей особливий та­лант — копіювати голоси відомих ар­тистів, співаків, а то навіть імітувати звуки поїзда, реактивного літака, плескіт води або пташиний спів...

Подумалось мені про це одного квітневого дня, коли йшов я знайо­мою стежкою понад лісовою річеч­кою. А подумалося тому, що оце щой­но я був присутнім на ... концерті. Почалося все з того, що над головою раптом почув стрекотання сороки. Підвів голову — ніякої сороки й близько немає. Що за дивина?

Сорока закричала ще раз. Десь просто над головою, серед гілля мо­лодого клена. Почав уважно придив­лятися і побачив ... шпака. Увесь чорний, блискучий — ніби фрак одяг­нув. А сорочка — перламутрова, в крапочку. Пір'я так і мерехтить на грудях.

Шпаку, видно, сподобалося крича­ти сорокою. Та так майстерно він це робив, що повзик на сусідньому дереві перебіг на другий бік стовбура, а синиці завбачливо розлетілися.

Мало того, шпак занявчав кішкою. Признатися, і я був здивований та­кими звуками. Хтозна, чи бачив шпак, чи чув живу кішку? Може, наслухався сойки. Вона теж вміє ко­піювати почуті голоси, а коли потри­вожити її, то верещить, ніби кішка, якій наступили на хвіст.

Якусь мить шпак мовчки сидів на гілці, чистив пір'я, яке й так бездо­ганно блищало. Ну справжній тобі артист перед виходом на естраду, який оглядає свій костюм — чи все гаразд.

Шпак меланхолійно підняв голову, трохи схилив її набік — і ось уже полинули з його широко розкритого дзьоба ніжні звуки флейти. Так спі­ває іволга. Либонь, припала до душі йому її пісня. Заспівав раз, вдруге. А потім видав такі звуки, наче хтось заплескав у долоні. Отакої! Вихо­дить сам собі й аплодує. А що ж, по-вашому, мусить робити, коли не­має слухачів?

Шпак помилявся. Мені теж хоті­лося заплескати у долоні — подяку­вати майстерному пародисту. Але вчасно схаменувся. Шпак міг по-сво­єму зрозуміти мої емоції й полетіти геть. Мені ж хотілося дослухати до кінця його незвичайний концерт.