Незвичайні історії простих речей

Коли святкують новий рік?

Дивне, скажете ви, запитання. Звичайно, 1-го січня святкують Новий рік. Але не поспішайте з такою відповіддю. 1 січня справді відзначають свято Нового року в більшості країн світу.

Однак в Афганістані, приміром, Новий рік святкують напровесні — 21 березня.

А в Індії взагалі для цього свята нема єдиного дня: в одній місцевості відзначають взимку, в іншій — улітку.

В Італії Новий рік святкують 6 січня. І подарунки маленьким італійцям приносить не Дід Мороз, а добра фея Бефана...

Новий рік любить... галас

У кожній країні є свої новорічні звичаї і традиції. В Панамі опівночі на пожежних вежах починають дзвонити у дзвони, вмикають усі сирени, автомобільні гудки. Діти й дорослі у цей час щосили кричать і стукають чим попало. А весь цей гамір для того, щоб «задобрити» Новий рік.

Тринадцятий місяць

Тринадцятий місяць року є в Ефіопії. Перші дванадцять місяців мають по тридцять днів, тринадцятий — п'ять (у високосному році — шість) днів. До речі, у тринадцятому місяці всі громадяни цієї африканської держави працюють безплатно. Тож святкування Нового року тут — і прощання з «невигідним» місяцем.

Зелений горіх на щастя

Напередодні Нового року в Судані повсюди розкидають зелені горіхи. І найкраще новорічне побажання для кожного — знайти зелений горіх. Отож і розкидають їх, бо горіх — символ щастя.

Кумаде — то граблі

У Японії перед Новим роком кожен прагне купити бамбукові граблі. Вони бувають різного розміру — від 10 сантиметрів до півтора метра. Купують їх для того, щоб було чим загрібати щастя у Новому році.

Розкуповують тут і яскраво-червоні пузаті ляльки дарума. Є в цих ляльок одна особливість — у них не намальовані очі.

Перед Новим роком треба самому розмалювати одне око і загадати бажання. Якщо воно здійсниться, то даруме розмальовують і друге око.

Плугом по снігу

Єдина країна, де взимку прагнуть зорати засніжене поле,— це Іспанія. Тут існує давній новорічний звичай. Селяни в кожухах з дзвіночками на поясах стають на ходулі і виходять в поле. А плуг тягнуть не коні, а теж переодягнені селяни. Всі разом вони намагаються зорати сніг. Бо вважають, що у такий спосіб «закличуть» багатий урожай на свої поля.

Мова жестів

Руки можуть багато про що сказати співрозмовнику. Існує традиція тиснути руки під час зустрічі. Але цього не можна робити в Греції. Якщо ви простягнете греку відкриту долоню — це буде для нього смертельна образа.

Коли щось потрапить в око, не поспішайте відтягувати нижню повіку — житель Саудівської Аравії подумає, що ви назвали його дурнем.

Якщо під час розмови у вас засвербіло вухо і ви потягли мочку донизу, то знайте: іспанцю ви сказали «Ти стара калоша!», мальтійцю — «Пролаза ти такий-сякий!», італійцю — «Котися звідси, кульбабко!». А от португальцю цей жест сподобається, бо означає для нього щось приємне.

Кільце, складене з великого і вказівного пальців, сподобається американцю,— мовляв, «усе о'кей». «Треба готувати гроші»,— подумає японець. «Я вб'ю тебе!» — так зрозуміє цей жест переляканий житель Тунісу. Злякається і сирієць, бо подумає, що його посилають до дідька, а для француза то просто нуль.

Лікувальні кольори

Багаторічні дослідження вчених свідчать: сонячні промені, які проходять крізь скло різних кольорів, набувають лікувальних властивостей. Червоний колір використовують для лікування різноманітних запалень. Синій і зелений кольори заспокоюють, поліпшують зір. Жовтогарячий сприяє апетиту, жовтий цілюще діє при шлункових захворюваннях, пурпуровий корисний для кровотворення, при хворобах печінки.

Кожній планеті Сонячної системи відповідає певний колір: червоний — колір Марса, зелений — Венери, пурпуровий — Меркурія, чорний — Сатурна, синій, золотий, срібний — відповідно кольори Юпітера, Сонця і Місяця.

Слово «мільйон» означає тисячу тисяч

У тринадцятому столітті відомий мандрівник Марко Поло побував у Китаї і, бажаючи визначити незліченні багатства цієї чудової країни, він вигадав слово «мільйон».

Рахуючи безупинно по десять годин на добу, ви б дорахували до мільйона за місяць.

Переконатися в цьому неважко усним обчисленням: година має 3600 секунд, десять годин матимуть 36000. Виходить, за три доби ви нарахуєте всього сто тисяч. Оскільки ж мільйон вдесятеро більший, то й часу на рахування піде вдесятеро більше, тобто тридцять днів.

Зробивши мільйон кроків в одному напрямку, ви пройшли б кілометрів шістсот.

Мільйон крапок друкарського шрифту, поставлені щільно в ряд, розтяглися б у лінію завдовжки в сотню метрів.

Черпаючи наперстком мільйон разів, ви начерпаєте близько тонни води.

Якби книга мала мільйон сторінок, то була б метрів п'ятдесят завтовшки.

Мільйон днів — це понад двадцять сім століть. Від початку нашої ери ще не минуло мільйона днів.

Чи доживемо ми до 120 років?

На Канарських островах 1868 року страшним ураганом було повалено «драконове дерево», відоме ще з XV століття. Його вік — 6000 років.

Людське життя незмірно коротше. До того ж людина нерідко свідомо його укорочує. Укорочує зневажливим ставленням до власного здоров'я. Хтось із великих казав: «Соромно робиться, коли людина — цар природи — відступає від вимог самої ж природи. Люди повинні жити до 120 років, а ми вже в ЗО нічого не варті. Статура карикатурна, сил немає, здоров'я — також, а без здоров'я нічого немає».

Чи ж може хто з нас дожити до 120 років? В історії відомі класичні випадки довгожительства. Так, наприклад, 160 років прожив норвезький моряк Сурінгтон. Цікаво, що одружився він лише в 111 років, а після смерті дружини сватався до ще молодшої жінки, яка йому відмовила.

Ну, а англійський селянин Томас Паар прожив 152 роки. І протягом усього свого життя він працював, вів здоровий спосіб життя, мав врівноважений, доброзичливий характер, любив поборотися із синами і внуками. Він пережив дев'ять англійських королів і помер... внаслідок переїдання (першого в своєму житті) в королівському палаці, куди його запросив монарх, зацікавившись таким феноменальним довгожителем.

Сміх — запорука здоров'я

Норвезький професор Карл Родал радить: «Стрибайте і смійтеся якомога більше». Сміх і стрибки зміцнюють м'язи грудей і шлунка, поліпшують роботу легенів. Це своєрідна зарядка для всього організму. Навіть дорослим професор пропонує «згадати дитинство», придбати скакалки й стрибати не менше трьох хвилин на день.

Лікує музика

Музика займає багато місця в нашому житті. Проте дуже мало відомо, як вона діє на організм людини. Як показали досліди, темп і тембр музики впливають на діяльність серця. Наприклад, швидка музика збільшує частоту серцевих скорочень на 4 — 5 ударів на хвилину.

Під дією музики в спортсменів змінюється частота пульсу, тиск крові, температура шкіри. Музика поліпшує пам'ять.

Зараз музику використовують при лікуванні деяких захворювань. З'явилося навіть слово — «музотерапія».

Нагорода — парасолька

Цілу колекцію парасольок повіз додому з Паризької олімпіади 1900 року американський легкоатлет Алвін Кренцлейн. Здобувши перемоги в бігу на 60 метрів, стрибках у довжину і в бар'єрному бігу на 110 і 200 метрів, він чотири рази піднімався на п'єдестал пошани. І чотири рази його нагороджували... парасолькою. Виявляється, медалей на тій Олімпіаді ще не вручали, а відзначити спортсменів треба було. От і знайшли вихід із становища: дуже модні на той час парасольки стали найвищою нагородою за олімпійські досягнення.

День крику

Цікаво відзначають національне свято — День крику — мексиканські школярі. Тоді вже вони можуть накричатися донесхочу.

І галасують в цей день не тільки діти, але й дорослі.

Виникло свято це в той час, коли країна звільнилася від іспанського гніту. Довідавшись про довгождану волю, мексиканці почали голосно кричати, висловлюючи таким чином свою радість. Ця традиція збереглася й досі.

В День крику учні збираються на шкільних подвір'ях, а дорослі на майданах і волають, як і скільки кому заманеться. Особливо гамірно на центральній площі столиці Мехіко. Сюди разом з дітьми й дорослими за традицією приходять погаласувати міністри і навіть президент республіки.

Старша сестричка Попелюшки

Героїню всесвітньо відомої казки Шарля Перро Попелюшку знають всі. Проте не всім відомо, що у неї, як з'ясувалося, була старша сестричка і жила вона у Єгипті. Звали її Родопис.

Пригоди французької та єгипетської казкових героїнь дуже схожі між собою. Але замість кришталевого черевичка, як це трапилося з Попелюшкою, Родопис загубила золоту сандалію.

Про це свідчать малюнки на давньому єгипетському папірусі, де описано пригоди Попелюшки-Родопис із берегів Нілу.

Оце комп'ютер!

Робота головного мозку людини нагадує комп'ютер, а комп'ютер часто порівнюють із нашим мозком. Так і кажуть про нього: «електронний мозок». Як і комп'ютер, мозок отримує сигнали, приймає рішення й видає команди. Тільки комп'ютер набагато простіший. Сигнали йому подають кнопки, та й натискають на них по черзі, а не на всі відразу. Мозку складніше: йому сигналізують всі органи чуття — шкіра, очі, вуха, ніс, язик. Водночас він отримує інформацію і від кожного внутрішнього органа. Мозок, одержуючи інформацію з усіх боків, приймає всі рішення одночасно й відповідає одразу всім.

Якби вчені задумали з малесеньких деталей спорудити комп'ютер, який би працював, як людський мозок, то був би він розміром, як хмарочос, і важив би мільйони тонн.

Хто що жує

Історія жуйки, яка звично сприймається як винахід XX століття, має глибоке коріння в давнині.

Солдати Александра Македонського жували гілки дикої м’яти (гумкою це не назвеш, але навики жування вироблялись стійкі). Ескімоси жували (і жують) китовий жир і китову шкіру. Мешканці Західної Африки жували горіхи дерева кола.

В деяких областях Східної Африки було прийнято жувати ладан — ароматну смолу ладанного дерева.

Андські індіанці жували листя коки. Китайці — корінь женьшеня.

Як і коли прийшов до нас олівець

Перші олівці, схожі на ті, якими ми користуємось зараз, з’явилися десь 330 років тому.

А до того писали свинцевими паличками. І лише у 1658 році виготовили олівці з графітовими стержнями. Адже саме графіт залишає на папері чіткий слід, лінію. Коштували ті олівці дуже дорого, бо виготовлення графітових стержнів вимагало великих затрат. Пізніше до графіту почали домішувати різні сорти глини, що надавало стержням певної міцності.

Ну, а кольорові олівці? Вони з’явилися на початку позаминулого століття, коли майстри навчилися забарвлювати розмелену графітову масу спеціальними речовинами.

Скільки важать знання?

В одному з історичних документів розповідається, що в епоху римського імператора Калігули учні, які користувалися пергаментом, написане злизували язиками.

Згодом почали користуватись пемзою. Пергамент, що виробляли з шкіри тварин, був твердий, і. стирання камінчиками йому не шкодило.

Однак справа ускладнилась з виникненням паперу. Та ось понад двісті років тому відомий англійський хімік Дж. Прістлі попробував стерти шматочком каучуку проведену олівцем лінію. Через кілька років у магазинах з'явилися гумові кубики — предки сучасної гумки. Згодом розпочалось виготовлення гумок, які стирали написане не тільки олівцем, а й чорнилом.

Авторучка і промокальний папір

З чого розпочалась історія авторучки? Спочатку з'явилося гусяче перо. Однак воно не було надто зручним. Адже перо треба було часто вмочати в чорнильницю, а це забирало багато часу. Тоді в металеву трубку з одного кінця почали вставляти заглушку, а з другого гусяче перо. Трубка заповнювалася чорнилом, і писати можна було значно довше. Це й була перша примітивна авторучка.

Винахідником сучасної кулькової авторучки став угорський художник і журналіст Л. Віро. В 1938 році він та його брат (за професією хімік) отримали патент на конструкцію ручки, в якій чорнило подавалося до кульки напругою поршня. А в Австрії почали замінювати рідке чорнило пастою, яка при дотику з повітрям швидко висихала. Такими авторучками користуються сьогодні в усьому світі.

Промокальний папір з'явився лише в минулому сторіччі. На одній з англійських фабрик через недогляд одного з робітників було випущено партію паперу, що вбирав чорнило. Розгніваний фабрикант пригрозив винуватцеві великим штрафом, і робітник, намагаючись якось виправдатись, запропонував підприємцеві реалізувати папір як промокальний. Фабрикантові сподобалася ідея робітника. Згодом, як свідчать документи, фабрикант нажив на цьому великий капітал.

Незабаром промокальний папір здобув світову славу і став у пригоді школярам усього світу.

Коли народилася поштова марка

Поштова марка, до якої ми усі так звикли, народилася 1 травня 1840 року в Англії. Цю першу марку досі усі колекціонери називають «чорним пенні», тому що була вона чорного кольору, а коштувала один пенні (дрібна англійська монета).

Спершу марки були без зубців, їх вирізали спеціальними ножицями. Ясна річ, це було не дуже зручно. І тоді запропонували перфорувати марки, тобто проколювати білі смужки між марками спеціальними машинами. Тепер марки легко відокремлювалися одна від одної, а по всьому контуру з’являлися зубчики.

Прання без мила

Стародавні греки замість мила користувалися... звичайною глиною. Вони викопували в глинистому грунті канави й заливали водою. Туди складали білизну і топтали її ногами. Глина очищала речі від плям. Потім білизну ополіскували й розстеляли на морському березі. Довершував роботу прибій — тер білизну об прибережне каміння.

В VI столітті білизну почали бити дерев’яними палками, терли щітками. Згодом винайшли пральну дошку. А ще згодом придумали новий спосіб прання. Білизну клали в чан, накривали шматком полотна, засипали попелом й наливали гарячу воду.

Сушили випране з давніх-давен на сонці. І цей звичай зберігся й донині.

Як ви думаєте...

Для чого в амуніції солдата XVIII століття потрібні були величезні трикутні капелюхи? Виявляється, не лише для захисту від сонця і дощу. В криси капелюха вставляли міцний металевий прут, який охороняв голову від шабельного удару.

...Якою рукою віддавали честь офіцери російської армії XIX століття? На старовинних гравюрах видно, що честь вони віддавали... лівою рукою. Помилки в цьому немає, оскільки честь повинна віддаватися на кокарду, яка у ті часи містилась на головних уборах з лівого боку.

Чи знаєте ви, що...

...армійський кашкет з’явився двісті років тому і називався кашкетною шапкою. Носили її поза службою і строєм, а набагато пізніше до неї додався ще й дашок.

...фігурки олов’яних солдатиків захоплено збирали Суворов, Наполеон, Уеллс, Стівенсон. А в колекції Андерсена нараховувалось 30 тисяч маленьких воїнів.

Цікаво знати

Вчені підрахували, скільки деревини витрачається зараз на потреби однієї людини протягом її життя. Виявляється, не мало й не багато — 400 дерев з середнім об’ємом стовбура. Бралися до уваги не тільки витрати деревини на виготовлення меблів і житла, а й на виробництво книжок, зошитів тощо.

У Мексіці екзамени з правил вуличного руху складають не лише водії автомашин, а й власники ослів та мулів. Причому для оформлення документів необхідно мати чотири фотокартки — дві господаря і дві осла.

Поговоримо на есперанто

Інтерглоса, тімеріо, есперанто... Вчені-лінгвісти, фахівці мови, чудово знають ці терміни. Так свого часу назвали штучні мови, які покликані допомогти різним народам спілкуватися. Найпоширеніша з них — есперанто. Нею можуть розмовляти понад мільйон чоловік в багатьох країнах.

Та мало хто знає про мову соль-ресоль. На початку минулого століття її створив французький вчитель музики Жан-Франсуа Сюдре. Слова мови сольресоль складаються з назв семи музичних нот: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.

Цю мову вивчав навіть відомий французький письменник Віктор Гюго. Він вважав, що мова ця відзначається великою мелодійністю.

Але зараз мовою сольресоль можуть спілкуватися лише фахівці.

Виявляється, найперша в нашій країні бібліотека знаходилась у Києві, в Софійському соборі. Створив її князь Ярослав Мудрий. Усі книжки тоді писалися від руки, і було їх у бібліотеці 950.

Дуже довго робилася кожна книжка, іноді затрачали на неї кілька років. Тому кожен читач ставився до книжки з повагою і любов’ю.

А ви завжди бережете свої книжки? Чи не забуваєте їх обгорнути перед читанням? Чи користуєтеся закладками?

Про школу

Найважче опановувати грамоту дітям Ефіопії. В алфавіті ефіопів налічується 296 букв, зате в талиській азбуці — 9.

* * *

В школах Індії діти першого класу при вивченні азбуки не переказують назв букв, а проспівують їх. Виявляється, що в процесі співу букви запам’ятовуються швидше.

А всі письмові роботи в класі виконуються олівцем, чорнилом — лише контрольні роботи.

* * *

Екзамени з’явилися в школах у середні віки. Слово «екзамен» по-латині означає «вага», «стрілка ваги». Виходить, що з допомогою екзаменів зважували знання учнів. Складали екзамени не лише учні, але й ті особи, які йшли на державну службу: чиновники, лікарі, судді, вчителі, писарі та інші.

* * *

Особливості бурятської і калмицької мов обумовили римування співзвучних слів не в кінці рядка, а на початку його. В останні роки бурятські та калмицькі поети почали складати вірші з кінцевими римами, але співзвучність початкових рим залишилась обов’язковою. Ця висока гармонійність віршів сприяє кращому засвоєнню їх учнями.

* * *

В Японії та Австрії за давньою традицією вчать дітей писати і правою, і лівою рукою.

* * *

В більшості країн вчать дітей писати зліва направо. Справа наліво пишуть учні арабських країн. А в Стародавній Греції вчили писати перший рядок справа наліво, а другий — навпаки.

* * *

В одній із провінцій Індії існує звичай: якщо учень пропускає заняття без поважних причин, то замість нього повинен відвідувати школу хтось із членів сім'ї.

* * *

В Іспанії з давніх часів утвердилося правило окличні та запитальні знаки ставити в кінці і на початку речення. Іспанські педагоги вважають, що ця традиція допомагає учням заздалегідь зорієнтуватись, якою інтонацією вимовляти при читанні речення.

* * *

В індійському штаті Мадрас раз на місяць наступає «дитячий день», коли всією роботою школи керують самі учні. У них є свій «парламент», свої «міністри» і « депутати». Серед них найавторитетніший — міністр дисципліни.

В Стародавній Греції годинники були пісочні, але це не заважало грекам бути точними. Як правило, там ніхто нікого не чекав. Якщо людина не з’являлась у призначений час, то це означало, що вона не прийде зовсім. Літописці шкільного побуту Стародавньої Греції не зафіксували жодного запізнення учня до школи, а вчителя на уроки.

Скільки років футболу?

Думаєте, сто чи п’ятдесят? Знайдена давньогрецька ваза із зображенням футболіста, що б’є по м’ячу. Праворуч від нього стоїть тренер і дає вказівку, як треба направляти удар. Вазі дві тисячі років.

Скільки років поштовій скриньці?

Виявляється, незабаром п’ятсот.

Португальський мореплавець Бартоломеу, який відкрив мис Доброї Надії, потрапив у шторм біля берегів Південної Америки. Один з офіцерів команди написав про всі їхні злигодні листа, поклав його в свій черевик, якого повісив на дерево недалеко від берега.

Через рік тут висадився інший мореплавець, знайшов листа, прочитав і поставив капличку на місці загибелі співвітчизників.

Пізніше тут виросло селище. І ще довго черевик моряка був поштовою скринькою.

Те знамените дерево стоїть і досі. А біля нього — пам’ятник поштовій скриньці у формі черевика.

Червоний, жовтий, зелений

Виявляється, транспортні проблеми існували ще в Древньому Римі. І перші правила вуличного руху були введені Юліем Цезарем. Тоді ж з’явились і перші регулювальники.

Спроба регулювати дорожній рух з допомогою механізмів була зроблена в 1868 році. Перед будинком парламенту в Лондоні встановили однокрилий семафор. Щоб переставити крило цього семафора, потрібен був регулювальник фізично дуже сильний. Тому такі семафори проіснували недовго.

В 20-ті роки 20-го століття на вулицях Нью-Йорка з’явилися пристрої, схожі на залізничний світлофор. Спершу сигнали перемикались вручну, але згодом на допомогу прийшла автоматика.

Перший в Європі електричний світлофор засвітився на Потсдамській площі в Берліні також в 20-х роках. Посеред площі була встановлена вишка, до якої кріпилися три ліхтарі — червоний, жовтий і зелений. На вишці, на рівні восьми з половиною метрів, знаходилася будка, в якій сидів поліцейський. Він стежив за рухом і вмикав різні сигнали. Ці сигнали допомагали регулювальникам, які стояли на різних кінцях площі, керувати транспортом.

У Франції побудували школу, де класи не прямокутні, а в формі трапеції. Стіл вчителя стоїть біля широкої стіни класу, а для любителів сидіти на задніх партах лишається зовсім мало місця.

Що було до...

...зошита. Доки папір виготовлявся вручну й дорого коштував, школярі користувалися дощечками з аспідного сланцю — чорного каменю, що легко розколювався на пластини. Писали на ньому паличками, які виготовляли також зі сланцю, але іншого — грифельного. Тому й самі дошки також називали грифельними. Перед тим як зробити новий запис, старий стирали.

...колеса. Поки не винайшли колесо, на санях їздили і влітку. Звичай-.но, тягти їх, коли на землі немає снігу, дуже важко. В таких випадках у віз на колодах звичайно запрягали двох неквапливих, але дужих волів. «Літні сани» можна було побачити навіть в нашому столітті на острові Мадейра біля берегів Африки. Але колесо, звичайно ж, придумали дуже давно. Воно було відоме на Древньому Сході вже в четвертому тисячолітті до н. є.

...млина. Колись зерно товкли на муку в ступі чи розтирали між двома каменями. Згодом верхній з них замінили жорном — насадженим на вісь кам’яним кругом, який крутили за прилаштовану зверху ручку. З’явилися пекарні — розмір жорен збільшився. Тепер їх обертали кілька чоловік разом або кінь, який ходив по колу. Пізніше будували водяні, вітряні й парові млини. А зараз вони — електричні, з металічними валками замість жорен. І мелють не тільки зерно. Є, наприклад, млини, які подрібнюють руду. Маленький млинок є, напевно, і у тебе вдома. В ньому мелють перець, каву...

... мила. Стародавня людина замість мила використовувала пісок. Мешканці пустелі й нині інколи витирають ним бруд — але через нестачу води. Греки замість піску користувалися маслом. Бруд воно змивало, та тут виникала нова проблема — як очистити шкіру від жиру. Водою — нічого не виходить. І грек брав до рук скребок...

...віконного скла. Плівка бичачого міхура заміняла нашим предкам неіснуюче тоді віконне скло. Китайці надавали перевагу тонким пластинкам з рогу, мешканці європейських країн — навоскованому полотну, промасленому паперу, слюді.

Найкраща слюда на міжнародний ринок надходила з Росії. Один з мандрівників XVIII століття писав, що бачив на московському ринку «чудові віконниці» і «камінний кришталь, який не ламається, але вигинистий, наче папір». Згодом слюду почало витісняти скло.

Незвичайний музей

В Швейцарії в музеї «Фантазія» зібрані машини й речі, появу яких передбачили фантасти. Серед експонатів — автомобіль, телефон, макети космічних кораблів. До речі, в середині минулого століття фантасти вважали, що телефон винайдуть лише після 2000 року.

Сестра Мауглі

Шість років прожила в джунглях індонезійська дівчинка Імаята. Човен, на якому десятирічне дівча вирушило з рибалками в море, розбив шторм. Усіх, хто був з нею, вважали загиблими. Та нещодавно в джунглях річки Південна Самарта зловили дикунку, підперезану пов’язкою з листя. Батьки Імаяти впізнали в ній свою доньку, яка за час розлуки забула свою рідну мову.

Енергія крику

Англійські вчені підрахували звукову енергію, яку виділяють глядачі на стадіоні під час матчу. Якщо сто тисяч болільників, наприклад, одночасно загорлають: «Го-о-ол!», то цісї енергії вистачить, щоб закип’ятити два літри води. Тобто можна напоїти кавою усю команду-переможицю.

Міцний горішок

Місцеві власті Беллоус-Фолса (США) вирішили висадити в повітря старий міст, оскільки він, на їхню думку, міг розвалитися в будь-яку хвилину. Тим, кому хотілося бути присутнім при цьому видовищі, запропонували квитки — гроші мали відшкодувати частину витрат, пов’язаних з будівництвом нового мосту. І ось — перший вибух! Міст лише здригнувся. Другий... Так само без наслідків. Після третього вибуху розчаровані глядачі почали вимагати, щоб їм повернули гроші.

Спроби захищатися від блискавки відомі ще задовго до початку нашої ери. Це довели археологічні розкопки в Єгипті, де на стінах зруйнованих храмів були знайдені цікаві написи. Вони свідчать, що встановлені навколо храму щогли служили «для захисту від небесного вогню».

Давньоримський письменник і вчений Пліній Старший повідомляє в своїй відомій енциклопедичній праці, що жерці під час обрядів переводили блискавку в землю, використовуючи для цього високі металеві жердини. Наукове ж пояснення блискавковідводів, які в побуті неправильно називають громовідводами, з’явилось лише в середині XVIII ст. в працях Ломоносова, Франкліна та інших учених.