Осінь усміхається...

Вірші про осінь

Осінь усміхається, зітхає,

Золотом стіка додолу клен.

Сутінками року називають

Місяць листопад іще здавен.

Красне літо в вирій відлетіло,

Мов його ніколи й не було,

І вода у річці потемніла,

Ніби чорне ворона крило.

Сойка-непосида метушиться,

Дбає про запаси для зими:

Під коріння, в мох, в опале листя

Все хова й хова свої корми.

Де озоном в хащах лісу віє,

Де струмить по стовбурах смола,

Вже шишкар сосновий червоніє

І шишкар ялиновий пала.

А калина — у дозрілих гронах,

А калина — вся у снігурах,

Мов окропом бризкає червоним,

Барвами окриленими гра.

Дуб стоїть, як витязь древньоруський

У шоломі — і вартує шлях...

Скоро, скоро перелітні гуси

Нам притягнуть зиму на хвостах.

Вечоріє сонце непривітне,

Опливає воском, як свіча...

Скоро, скоро осінь перелітна

Зиму перелітну постріча...