До 140 років від дня народження Богдана Лепкого

Новини,

Останні новини

Богдан Лепкий — наш славетний галичанин!

Понад півстоліття в нашій країні не публікувалася художня спадщина Богдана Лепкого – поета, прозаїка, перекладача, літературознавця. Сьогодні він повертається до нас вагомим внеском в історію рідної культури, чудовими творами.

Для маленького читача це вірші,казки віршовані й прозові, оповідання. Уміти по-дитячому глянути на світ, до всього пильно придивлятися, відчути подив і захоплюватися, а головне – висловити це у слові – не так просто. Богдан Лепкий осягнув високі секрети художнього письма для дітей і підлітків. Його казки – це поетичні переспіви народних казок. Його вірші та оповідання про Великдень та Різдво – це дитячі спогади про ту радість, яку приносили найважливіші свята. Є в нього й різні оповідання про дитячі долі: драматичні, трагічні й хвилюючі. Але у всіх творах оповідь проста і невибаглива, яка інтригує з першої сторінки, зачаровує своїм неповторним чаром. Характери і образи, які він створює, глибоко западають у душу, навчають бути чесними і справедливими, мужніми і працьовитими. В його творах усе так, як у житті, але завжди залишається місце для маленького дива. Юний читач живе в передчутті цього дива, його світосприйняття стає світлішим, радіснішим і осяйнішим.

Поетичними казками та оповіданнями Б. Лепкого захоплювались малі читачі – школярі ще в 30-роках і не лише на західно-українських землях, а й за кордоном, зокрема в Канаді і США. Зараз з ними можуть подружитися й українські діти.

Яким же був життєвий шлях письменника?

Народився Богдан Лепкий у селі Крегулець (на Тернопіллі) 9 листопада 1872 року у родині сільського священика. Його батько,Сильвестр Лепкий, був гуманною, високоосвіченою людиною, писав ліричні вірші, брав участь у виданні часопису «Правда», у підготовці підручників до школи, вільно володів польською і німецькою мовами. Мати, Домна Глібовецька, була закоханою у народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. Богдан це маленьким опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Але перевагу віддавав малярству, де також виявив неабиякі здібності.

В родині любовно і дбайливо плекались народні традиції, рідна українська мова, культура народу. Тут часто гостювали Іван Франко та Василь Стефаник.

Шестилітнім Богдана віддали до бережанської школи, а потім – до гімназії. У другому класі під впливом бабусиних оповідей він написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона й пропала. У шкільні роки писав багато: на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів. Серйозно ж готувався стати художником, брав уроки з малювання і після закінчення гімназії вступив у Відні до Академії мистецтв.

Але навчання у ній морального задоволення не принесло, і Лепкий став відвідувати лекції у Віденському університеті. Згодом перейшов до Львівського університету. На ці роки припадає активна літературна діяльність Б. Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає. Його твори з'являються на сторінках періодичних видань.

З 1899 року Б. Лепкий викладає українську мову та літературу у Кракові в Ягеллонському університеті. Відтоді з Краковом було пов'язане майже все творче життя письменника. Оселя Лепких була своєрідною «українською амбасадою» у Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Михайло Бойчук, В'ячеслав Липинський, тут гостював Михайло Коцюбинський, бувала Ольга Кобилянська.

Саме тут одна за одною виходять книжки його оповідань: «З села», «Щаслива година», «В глухім куті»; збірки віршів «Стрічки», «Листки падуть», «На чужині», літературознавчі дослідження та переклади.

Воєнні події першої світової війни змусили Богдана Лепкого з сім'єю виїхати з Кракова. Угорщина, Відень, Берлін стають його тимчасовим «притулком» на час війни. У 1925 році митець повертається до Кракова, де знову розгортається його творча праця та видавнича діяльність.

Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, але й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець, і у 1941 році його життя обірвалося.

Богдан Лепкий починав у кінці 19 століття, під опікою І. Франка, а в надвечірню годину його привітав молодий Б.-І. Антонич віршем, що закінчується рядками:

«Похилився поет над минулим,

Доторкнувся до споминів струн.

Аж раптово над ним промайнуло

Старосвітське: «Не ввесь я умру».

Ці слова можна повторити й сьогодні, коли творчість Б. Лепкого знову приходить до нас.

Дорогі читачі! Запрошуємо вас у чудовий дивосвіт творів Б.Лепкого. Вони допоможуть вам пізнати, що таке добро, правда і справедливість, відкрити красу у праці, навчать поважати людей, якої б нації вони не були, виростити у собі глибокі почуття любові до України!