24 квітня — 95 років від дня народження Д. Білоуса, письменника, літературознавця, фольклориста, перекладача

Новини,

Останні новини

« Ангелом Білим він жив на цьому світі і Ангелом Білим полинула його душа на той світ...»

Я. Гоян

28 березня 2002 року Дмитро Білоус був гостем центральної бібліотеки для дітей. Ми, бібліотекарі та запрошені діти, чекали на Дмитра Григоровича, хвилювалися. Як-то буде!? А було дуже просто, цікаво, невимушено. Дмитро Григорович прийшов до нас з великим життєвим досвідом, чудовою поетичною мовою, добрим і люблячим серцем.

Він одразу оволодів аудиторією читачів, розповідав, читав напам'ять вірші зі збірки «Пташині голоси», «Лікарня в зоопарку». Діти слухали, сміялись. Ця зустріч запам'яталась як одне із світлих та приємних свят.

Коріння

У селі Курманах, що стоїть при зачарованій Сулі на Сумщині, у родині Григорія Білоуса 24 квітня 1920 року народився хлопчик Дмитрик. Він був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували.

Батько майбутнього письменника свого часу закінчив тільки три класи церковнопарафіяльної школи, але самотужки здобув юридичну освіту і працював волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку.

Книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства. В хаті читалися вголос то «Кобзар», то вірші Пушкіна, то «Наталка Полтавка».

Така сімейна атмосфера вплинула на вибір життєвого шляху Д.Білоуса.

Навчання

Дмитро Білоус навчався у Харківській дитячій трудовій комуні, вона й врятувала Дмитра від голоду й тифу. Адже це були голодні 30-ті роки в Україні. Вихователем й душею дитячої трудової комуни був Антон Семенович Макаренко. По закінченню трудової комуни Д. Білоус вступає на філологічний факультет Харківського університету. Потяг до педагогіки у нього був від вихователя Антона Семеновича Макаренка.

Війна перервала навчання. Д. Білоус добровольцем йде на фронт. Війна загартувала майбутнього поета. Він був одним з небагатьох напівозброєних студбатівців, що вижили після героїчної оборони Києва. А потім – важке поранення, тривале лікування й робота у відділі мовлення для партизанів України. Д. Білоус почав воювати словом: писав звернення й тексти листівок для партизан окупованої України. Піднімав дух народу словом гострої сатири проти окупантів.

Після війни Дмитро Григорович закінчує Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка та аспірантуру при кафедрі української літератури. А далі – книги, книги й книги.

«Диво калинове»: історія створення

У 1988 році у видавництві «Веселка» вийшла книжка Д. Білоуса «Диво калинове», і відразу ж сколихнула своїм унікальним змістом читацьку громадськість. В Україні не було такої людини, котра, потримавши в руках книгу Д. Білоуса «Диво калинове», зосталась би байдужою. Людей різних професій, уподобань, вірувань, віку й світогляду об'єднала мова, рідна, українська. Українському школярству надав новий поштовх до вивчення та утвердження рідного слова.

1990 року вона була відзначена Національною державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Книга вийшла накладом у 108 тисяч примірників! Фантастичний для сьогоднішнього дня наклад.

Про назву книги Д. Білоус розповідав: «Тепер мене часом питають: як виникла назва «Диво калинове»? А виникла вона з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов'ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!..»

Книжка Д. Білоуса «Диво калинове» — унікальна поміж усіх україномовних поетичних книжок: ця книга ніколи не перекладатиметься іншими мовами. Вона може жити тільки в україномовній аурі, в контексті української культури.

І життя у цієї книги – довге-предовге, оскільки вона є віддзеркаленням самої мови, а «рідна мова є і вічно буде!»

Читаймо Д. Білоуса: «Диво калинове», «Чари барвінкові», «За Україну молюся», «Пташині голоси», «Лікарня в зоопарку».

Читайте поезію Д. Білоуса і ви здійсните екскурсію у рідне слово, у його етимологію, історію, філософію.

Читайте поезію Д. Білоуса – на втіху й на користь.

Читайте!