21 лютого — Міжнародний день рідної мови

Агатангел Кримський – видатний український сходознавець, історик, мовознавець, письменник і громадський діяч, людина універсальних знань і колосальної творчої спромоги. Він не міг навіть назвати точної кількості тих мов, які знав, в одному з листів він писав: «легше буде сказати, яких мов я не знаю», проте приблизно окреслював їх число шістдесятьма.

Головна спеціалізація вченого – східні мови, з яких він залишив дуже багато перекладів.

Очевидно, що в Агатангела Кримського, як і в деяких людей, була природна схильність не боятися вчити мови. Дуже важливою є психологічна розкріпаченість. Бо дуже часто люди скуто почуваються і не можуть говорити, якщо вони відчувають, що не знають досконало мови.

Походив Агатангел Кримський з міжетнічної родини: батько його був татарином, а мати шляхтичкою з Білорусі. Незважаючи на те, що Агатангел не мав і краплини української крові, відомий поліглот і сходознавець усе ж почувався українцем. Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов ще у колегії Павла Ґалаґана, де Кримський навчався підлітком.

Василь Якович Єрошенко – український письменник, педагог, етнограф, музикант.

Вільно володів 12-ма мовами. Видатний знавець мови есперанто. Цей факт є унікальним, адже Василь Єрошенко в чотирирічному віці назавжди втратив зір. Проте побував у Китаї, Середній Азії й усюди вивчав місцеві мови. Письменник – мандрівник  ніс  по світу українську культуру. Він був чудовим скрипалем, виконавцем українських народних пісень, знавцем фольклору.

У Василя Єрошенка було багато імен: в Японії його називали Еро-сан, у Китаї ─ Айлосяньке. Бірманські діти зверталися до нього "кокоджі" ─ старший брат, а чукчі прозвали його "какомей" ─ "чудо". Ім'я цієї дивовижної людини внесено в японські енциклопедії, і він вважається класиком японської літератури. Проте мало хто на батьківщині знає Василя Єрошенка. Для українського читача твори Еро-сана стали  доступними через багато років по його смерті, завдяки зусиллям китайських та японських лінгвістів.

Григорій Порфирович Кочур — дослідник, енциклопедист, громадянин та перекладач, який володів понад трьома десятками мов. Майже 30 літератур світу заговорили українською мовою завдячуючи перекладам Г. Кочура.

Шанувальникам літератури ім'я Григорія Кочура відоме насамперед завдяки книзі «Третє відлуння». У ній вміщено більш ніж 600 перекладів творів 175 поетів, представників понад 30 літератур світу. Часовий простір цієї своєрідної антології світової поезії — від античних часів і до сучасності. Читати він умів із трьох років. У журналі «Нива» знайшов якийсь переклад. Це його заворожило, як інших море чи небо. Кочур жартував: лише перші п'ять-шість мов даються важко, далі — легше.

Микола Олексійович Лукаш – блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів. Володимир Житник писав про нього: «Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв, як дитину».

Є легенда і про Лукашеве дитинство. Микола від народження довго не говорив. Потім пристав до мандрівного циганського табору. Удома за "німим" не жалкували.Та за якийсь час він повернувся. Й говорив, але по-циганські. Згодом, як циганки хотіли йому ворожити, відмовлявся, по-їхньому. Це — з уст білявого чоловіка — шокувало циган. Як і те, що він співав їхні пісні — часом забуті ними самими.

Цікаво знати, що він зробив найкращий у світі переклад «Фауста», "чаклувати" над яким почав... ще у школі. Хтозна, можливо, саме цікавість до особи Мефістофелевого запроданця призвела до того, що доля самого Миколи Лукаша ─ видатного українського перекладача ─ почасти сповнена воістину "фаустівських" загадок та містифікацій...

Леся Українка – письменниця, перекладач, літературознавець і культурний діяч. Окрім рідної української, знала 10 мов: німецьку, французьку, грецьку, латинську, англійську, італійську, польську, російську, болгарську, іспанську.  Вільно читала твори чеських і словацьких письменників.

Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя.

До перекладацької діяльності Леся Українка підходила надзвичайно серйозно. Вона наголошувала, що переклади повинні бути здійсненні на високому професійному рівні, а для цього перекладач обов'язково повинен користуватися оригіналом, а отже і вільно володіти багатьма мовами.

Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, які своєю творчістю і діяльністю були міцно пов'язані з світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними і самобутніми національними письменниками. В свою чергу Леся Українка привертала увагу багатьох письменників і дослідників різних літератур, її твори перекладалися і перекладаються майже у всіх країнах світу, зокрема Росії, Білорусі, Чехії, Англії, Німеччині, Франції, Канаді, США та ін. Літературознавці багатьох країн присвятили українській поетесі чимало статей, монографій, літературних портретів.

Іван Франко писав про Лесю Українку: "З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну".

Михайло Іванович Рудницький – громадський діяч, літературознавець, письменник, педагог, перекладач, дослідник, критик. Володів 10-ма мовами, а за ерудицію його називали "Львівський Мефістофель". Переклав деякі твори О. Бальзака, П. Меріме, Е. По, В. Гюго та ін. Автор театральних рецензій, критичних розвідок з історії української та європейської літератур. Член Спілки письменників України з 1940 року.

Іван Якович Франко – письменник, викладач, літературознавець, громадський діяч, перекладач.

Про Франка жартома казали, що він був дописувачем абсолютно всіх журналів і газет, що виходили на той час у Європі. Оригінальні літературні твори Іван Франко писав, окрім рідної, ще й польською, й російською.

Іван Якович не тільки чудово писав твори а ще й перекладав їх. Серед перекладів Івана Яковича велике місце належить перекладам з античних літератур. Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру.

Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», «Сапфо і Алкей», «Піндар і Менандр», збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується cписок античних перекладів Франка. Переклади Івана Яковича з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрунтовні коментарі. Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея».

Англійську мову Іван Якович вивчив доволі пізно, все ж протягом всього свого творчого шляху неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Венеціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра».

Найвагомішою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим твором письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1882 р. переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».

Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури, листувався із чеськими літераторами. Свої статті, присвячені чеським письменникам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків він підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням української культури і цим сприяти розвитку і чеської і української демократичної літератури.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вісник» (1898—1906), Іван Якович продовжував свою діяльність із ознайомлення українського читача з кращими зразками світової літератури. У журналі письменник надрукував переклади творів Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкевича, а також – переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

Велику групу складають переклади з народної поезії, яка привертала до себе пильну увагу Франка-дослідника, рівною мірою як і Франка-поета і перекладача. Він, здавалося, прагнув передати своєму народові всю різноманітність творчості народів світу.

Особливо цікавили Івана Яковича епоси різних часів і народів, починаючи з «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Пісня про Нібелунгів», старогрецького епосу і завершуючи індійським і старовавилонськими епосами.

Чималий внесок Франко зробив у сходознавстві як поет-перекладач. У 1912-1913 рр. переклав більше, ніж сто віршованих уривків для другого українського видання збірки арабських казок «Тисяча і одна ніч».

І. Франко – один з найбільших знавців Байронової творчості в Україні. 1879 р. вийшла друком Байронова драматична поема "Каїн" у перекладі І. Франка. Через десять років І. Франко опублікував власну філософську легенду "Смерть Каїна". Щодо сюжету, то Франкова легенда є начебто продовженням Байронової містерії, яка закінчується вбивством Авеля.

І. Франко вписав славну сторінку в історію української бернсіани: 1896 р., з нагоди сотих роковин смерті шотландського поета, він переклав і опублікував статтю про Р. Бернса. До статті він додав власні переклади шести Бернсових поезій.

І. Франко перекладав давньошотландські та давньоанглійські балади, поезії П. Б. Шеллі, Альфреда Теннісона, Томаса Мура, Томаса Гуда.

Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Говорячи про просвітницьке значення перекладацької діяльності, письменник твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури.

Іван Пулюй – український та австро-угорський фізик і електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч.

Свої наукові праці (понад 50) він писав українською, англійською та німецькою, а знання давніх мов допомогло йому взяти участь у проекті перекладу українською мовою Біблії спільно з П. Кулішем.

Загалом цей видатний учений знав 13 мов.

Iван Пулюй — прекрасний перекладач з оригiналiв Бiблiї, Псалтиря, молитовника. Широко відома його активна позиція щодо захисту прав українського народу, його політичних свобод, рідної мови, велика органiзацiйна робота на культурно-просвiтницькiй нивi. Вчений створив фонд допомоги бідним українським студентам, що навчалися за кордоном, сприяв вирішенню проблем українських бiженцiв під час Першої світової війни.

Велична постать Івана Пулюя і на громадській ниві. Ще гімназистом Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури. У студентські роки перекладає українською мовою підручник геометрії, пізніше виступає за створення українського університету у Львові, друкує статті на захист української мови. В роки першої світової війни виступає за відродження української державності. За свідченням очевидців, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі давні — грецьку і гебрейську.

Український письменник Пантелеймон Куліш, сам православний, разом з українським ученим Іваном Пулюєм, греко-католиком, спільними силами перекладають майже весь кодекс Біблії. Заслугою цього перекладу становить те, що воно являє собою перший повний переклад з єврейських та грецьких текстів українською новітньою мовою. Частинами цей переклад друкувався у Львові й у Відні. Під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Але Пантелеймон Куліш з незламною енергією вдруге взявся за цю працю. Він не встиг закінчити її до своєї смерті, але закінчив її Іван Пулюй.

Про роль, яку відігравало в житті Івана Пулюя служіння національній ідеї, свідчать його слова: «Електротехніка близька й дорога моєму серцю, але ще ближчі й дорожчі — наша мова, література, доля нашого народу».

«Я пізнаю світ. Українська мова. Дитяча енциклопедія»

Українська мова, як і будь-яка інша цивілізована мова, розвивалася не ізольовано і виникла не на порожньому місці. Про те, як виникла українська мова, про цікаві явища з її життя, про деякі її особливості та здобутки ви дізнаєтесь з цієї книжки.

Антоніна Мовчун, Леся Мовчун «Мовні скарби»

У цій книзі цікаво й доступно розповідається про найуживаніші прислів'я, приказки та фразеологізми. Для кращого розуміння їхнього підтексту примовки та народні стійкі вислови введені в контекст, тобто подані в цікавих художніх текстах. Для кращого запам'ятовування до прислів'їв та фразеологізмів підібрані синоніми й цікаві завдання. Пізнавальний інтерес читачів задовольнять рубрики про походження та первісне значення слів (етимологія слів і висловів), цікаві мовні факти, мовні поради щодо правильного слововживання та перекладу, що викликає труднощі.