Наша мова

PDF Print E-mail

Культура України

Автор: Алла Коваль   

Прислухайся: зранку й до вечора навколо тебе звучить мова. Ось у сусідній кімнаті з кимось розмовляє мама, віддалік чується голос диктора радіо, з вулиці долітає то шум машин, то ледь чутні голоси людей.

Ми всі так звикли до цього, що вже майже не помічаємо звучання мови навколо. Лише коли хтось звертається до нас безпосередньо, ми чуємо й відповідаємо.

А тепер припустимо на хвилинку, що мови нашої — та й інших мов на землі — ще нема. Якою була б земля? Якими були б ми? Навіть уявити важко, яка б це була сумна й похмура картина: немає великих міст, ба навіть малих сіл, не ходять поїзди, не літають літаки, немає автомобілів, скрізь тихо, порожньо й сумно. Стіною стоять непроходимі ліси, а в них хижі звірі, гадюки й сови... А хто там боязко визирає з печери? Та то ж людина! Зіщулилась від холоду й страху, щільніше натягає на голі плечі якусь шкуру, з острахом оглядається... Такими наші пращури були колись, такими б надовго залишились люди, якби вони не зробили геніального відкриття. Вони винайшли мову.

Мова допомогла людям порозумітися між собою. Недарма ж і сьогодні кажуть: «Треба знайти спільну мову». Люди почали полювати на великого звіра не поодинці, а гуртом, домовившись заздалегідь про роль кожного у цій складній і небезпечній справі. Мова дуже помагала нашим предкам у їх важкому житті. Разом, усім великим родом, легше було корчувати ліс, звільняючи місце для посівів, разом приручати, а потім пасти худобу. І якщо раніше кожен повинен був сам додуматися до того, як зробити ту чи іншу роботу, то маючи мову, можна було розповісти молодшим про все, передати їм свій досвід. І тепер кожне наступне покоління людей не повинне було починати все з самого початку: вчитися виготовляти знаряддя праці, довго, а часом і даремно шукати найпридатнішу землю й найбагатші пасовиська. Батьки переказували дітям усі здобуті знання й навички, усі вивідані ними таємниці природи. У людей з’явилась можливість разом, великими гуртами виконувати важку й складну працю: будувати житла і храми, прокладати шляхи, відбивати напади ворогів. І в усьому цьому — у всій складній і багатоманітній праці — людям допомагала мова. А праця, кажуть, і створила сучасну людину. У праці люди розвивали свої розумові й фізичні можливості, змінювалися самі й змінювали світ навколо себе. От що таке мова!

Мова первісних людей була дуже бідною, вона складалася з небагатьох слів. Значення у кожного такого слова були нечіткими, їх супроводжували рухами, які допомагали людям порозумітися. Рухами вказували: «Піди туди!», «Візьми оце!», «Допоможи підняти!» Та проходили століття, змінювалися люди, вдосконалювалися й мови, яких на той час уже було багато. Не одразу мови різних народів стали такими, як вони є сьогодні. Так, наприклад, ми звикли міряти відстань метрами й кілометрами і думаємо, що так було завжди. А дві тисячі років тому германці не знали інших мір, ніж людські кроки. Вони казали: «Ліс тягнеться на дев’ять днів шляху для хорошого пішохода». Пізніше відстань міряли вже не ногами людини, а ногами коня: «Звідси до берега моря десять днів верхового шляху». Змінювалися уявлення людей про оточуючий світ, змінювалися й слова у мовах різних народів.

А далі сталася подія величезної ваги: люди винайшли письмо. Уявіть собі школу, в якій немає зошитів, книжок, щоденників, класної в дошки — нічого. Як ви думаєте: чи легко було вчитися в такій школі? Дуже важко. Учням доводилося зі слів учителя все завчати напам’ять. Ви знаєте, як важко одразу запам’ятати вірш. А тодішні учні завчали не легкі вірші, а складені як вірш важкі правила, довгі рецепти, способи обробітку дерева і каменю, лікування різних хвороб та багато іншого. Тому винахід письма полегшив навчання, відкрив дорогу розвиткові багатьох наук і мистецтв.

Наше слов’янське письмо, знайомі й звичні літери абетки пройшли довжелезний шлях, поки дійшли до нас. Поклав початок у цьому один дуже давній і беручкий народ — фінікійці, які жили за 30 століть до нас. їх письмо запозичили і вдосконалили стародавні греки. Слов’янська азбука була зроблена за зразком грецької. До 24 грецьких літер було додано ще 19 літер. До нас, на наші землі ця азбука прийшла тисячу років тому. За цей час вона змінювалась і вдосконалювалась, поки стала такою, якою ми всі сьогодні користуємось. Важко навіть уявити, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли писати й читати.

Скільки мов на землі? Вважають, що їх близько п’яти тисяч. Ними розмовляє далеко не однакова кільок кість людей: китайською мовою, наприклад, розмовляє понад 900 мільйонів людей. Таку кількість людей просто неможливо уявити!

Українською мовою розмовляє приблизно 45 мільйонів чоловік. Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення нашої мови кращі представники народу — письменники, вчені, видавці книг, газет і журналів, освічені люди різних часів. Особливо почесне місце належить Тарасові Григоровичу Шевченку, який обробив, відшліфував дорогоцінне каміння — мову простого, пригнобленого тоді народу України. Доклали своїх рук і свого розуму пізніші покоління українських письменників, учених, журналістів. Багато нових слів ми запозичили у своїх близьких і далеких сусідів. Запозичалися слова здавна. Тому багато з них давно стали своїми, усі вже забули про їх походження. Наприклад, знайоме вам слово крейда прийшло до нас з далеких країв — з острова Кріт. Римляни у давнину вивозили з цього острова білу глину як будівельний матеріал і називали його крета. Пізніше цю глину почали вживати у себе германці, називаючи її спочатку кріда, а потім крайде. Від германців це слово прийшло до нас. Так від покоління до покоління мандрувала наша мова, поки дійшла аж до нас. І кожне нове покоління вносило в неї щось нове, збагачувало й удосконалювало її.

Ми з вами одержали у спадок сучасну українську літературну мову—багату, розвинену, гнучку. Нею можна висловити все: від найскладніших і найновіших наукових відкриттів до найвеселіших віршів, пісень і оповідань. Але вона легко, без зусиль сама в руки не дається.

Ви бачили, мабуть, великий концертний рояль — красивий, блискучий. Ось до нього підходить хтось із вас, несміливо доторкається до клавіші. Лунає глибокий, м’який звук. Як хочеться, щоб це був не окремий звук, а мелодія, хочеться заграти щось красиве, але... Якщо ви не вчилися грати — нічого у вас не вийде. Треба довго вчитися, наполегливо тренуватися, щоб з-під пальців легко й плавно полилася мелодія.

Отак і з мовою. Постає вона перед нами в усій своїй красі й принадності в піснях і віршах, казках і оповіданнях майстрів. А от коли доводиться самому щось переказати або розповісти, то виходить щось схоже на оту невправну гру на роялі — звуки є, а мелодії немає. Щоб вільно, невимушено, красиво розмовляти, треба вчитися. Вчитися довго й наполегливо: вивчати правила, бо це закони мови, завчати нові слова й цілі речення (прислів’я і приказки), бо це збагачує вашу мову, вчити напам’ять вірші, бо це розвиває пам’ять. І тоді, послухавши вас, хтось скаже: «Як прекрасно звучить українська мова! Недарма її порівнюють зі співучою італійською мовою!» (А чи завжди нагадує співучу італійську мову ваша відповідь на уроках?)

У школі ви ще вивчатимете одну з іноземних мов: англійську, або французьку, або німецьку, або іспанську. Вона відкриє вам шлях у незнані далекі краї — спочатку через книжку, фільм, платівку, а потім, може, і шлях у саму країну.

 

Знайомтесь: книжка!

Марина Павленко Домовичок повертається

domovyhokЦікаво, а кумедний чоловічок подорослішав?

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер