Іван-Побиван

PDF Print E-mail

Читати казки онлайн

Автор: Українська народна казка   

Унадивсь колись-то давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх, зостався один тільки дід.

— Ну, — каже змій, — завтра тобою поснідаю.

А через ту слободу ішов один бідний хлопець та й зайшов до того діда, проситься ночувати.

— А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід.

— Як? — каже бідний хлопець. Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і оце завтра його з’їсть.

— Е, — каже хлопець, — не з’їсть. От уранці прилітає змій, побачив хлопця та:

— О, це добре, — каже, — був один, а тепер двоє.

А хлопець:

— Гляди, щоб не завадило! Змій і дивиться:

— Як, — каже, — хіба ти дужчий за мене?

— Авжеж.

— Який же ти дужий? Я он, бач... — Та взяв камінь, як здавив, так з каменя мука й посипалась.

— Е, це дурниця, — каже хлопець, — здави так, щоб з нього юшка потекла.

Та тут-таки взяв з мисника ворочок сиру, як натисне, так із нього сироватка й потекла.

— Отак, — каже, — дави.

— Ну, ходім, — каже тоді змій, — за товариша будеш.

А хлопець йому:

— Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

— А як звуть тебе?

— Іван-Побиван, — каже хлопець. Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене, — думає, — не побив». Стало на обід, змій і каже:

— Піди ж ти, хлопче, та принеси сюди вола, будемо обід варити.

Пішов хлопець, та куди там, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змієвій череді та зв’язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, та й не діждався, побіг сам.

— Що ти, хлопче, робиш?

— Е, буду я тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.

Узяв змій вола сам та й поволік. От дає він хлопцеві волову шкуру.

— Іди, — каже, — води повну шкуру принеси.

Взяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг до колодязя, та як упустив туди, то вже й не витягне. Тоді зробив собі невеличку дерев’яну лопату, та й ходить кругом криниці, підкопує її.

Прибігає змій.

— Що ти робиш?

— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

— А щоб тебе, — каже змій, а сам злякався хлопцевої сили. Поніс сам шкуру.

— Піди ж, — каже, — хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде з нас.

— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так!

Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов.

От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідати не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не такий сильний, як побачить, що хлопець менше його їсть.

А як зосталось небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав та й каже:

— Мало.

— Ну, — каже змій, — коли мало, то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.

— А як іти, то йти, — каже хлопець, а сам думає: «Тепер я пропав».

От як почали їсти, — а вареників стоїть бочок двадцять, — то змій все їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає.

Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:

— Ходім на камінь крутитись.

— А як іти, то йти, — каже хлопець.

Змій як крутнувся — аж огонь пішов.

— Дурниця, — каже хлопець, — ти так крутнись, щоб юшка потекла. — Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.

— От так, — каже, — крутись! Та ще, та ще:

— От як дави!

Ну, змій вже вкрай злякався Івана-Побивана. Але ще каже:

— Ану, давай, хто сильніше засвище.

— Давай.

Ну, змій як свиснув, то аж дерева пригнулись.

«Ну, — думає Іван-Побиван, — що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:

— Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі посліпнути.

Змій і зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія тією залізякою межи очі, то той аж здригнувсь.

— Правду кажеш, — каже змій, — ледве справді очі не посліпли.

Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, то побудував ото йому хату на одшибі; хлопець і живе собі. А змій давай з матір’ю радитись, як би їм його звести зі світу.

— Давай, — кажуть, — його спалим. А хлопець підслухав це та десь і сховавсь на цю ніч. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу й струшується, ніби тільки що виліз.

Приходить змій.

— Що ти, хлопче, хіба ще живий?

— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби комар укусив.

«Ну, — думає змій, — од такого треба подалі». Та як дременув з тих країв, то тільки його й бачили.

 

Знайомтесь: книжка!

Маркус Зузак. Крадійка книжок

zuzak_markus_kradijkaВражаюча історія, яку розповідає... Смерть!

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер