Принцеса на асфальті

PDF Print E-mail

Оповідання про літо

Автор: Наталя Суріч   

Принцеса, намальована кольоровою крейдою на асфальті, була казково гарна. Хто й коли її намалював — невідомо, але тут, на дитячому майданчику, вона «жила» вже кілька днів. Всі — й дорослі, й діти — зупинялися помилуватися на це диво «асфальтового» мистецтва. Діти оберігали свою принцесу. І лише дощ міг її змити. Але літо видалося сонячним і теплим.

Особливо вподобала принцесу рудоволоса першокласниця Оля. Принцеса й дівчинка навіть були чимось схожі: такі ж розкішні золотаві коси, променисті голубі очі, усміхнені припухлі вуста. Оля частенько зупинялася біля принцеси й пильно роздивлялася її. І хто знає, про що вона думала в ці хвилини? А невдовзі увесь двір облетіла звістка, що принцеса вночі оживає і творить дива!

Тепер все частіше можна було бачити навколо Олі принишклу дітлашню.

— ...І зачарована принцеса опинилася в нашому місті, далеко-далеко від своєї домівки. Злі чаклуни наказали їй жити намальованою на асфальті допоки...

Що буде далі, дівчинка обіцяла розповісти потім. І розчаровані малюки спершу довго скиглили, зітхали, але потроху розбредалися хто куди. Літо є літо, і кожен знаходив собі розвагу до душі. Проте подумки діти часто згадували про принцесу. Тоді, коли дівчатка бавилися з ляльками, а хлопчики ганяли в сищиків-розбійників, Оля сідала в якомусь закутку, звідки добре було видно принцесу, і про щось довго думала...

Найменші, які не могли довго втерпіти, один за одним підходили до дівчинки й канючили:

— Олю, ну розкажи, розка-а-а-ж-ж-и-и... Але та лише таємниче посміхалася і цим ще більше підохочувала малюків. Проте розказувати нічого не розказувала.

І ось одного сонячного недільного ранку Оля скликала дітлахів:

— Погляньте-но довкола... Це принцеса так причепурила наш майданчик: в пісочниці — розбила грудочки, розрівняла пісок, позбирала сміття, а забуті іграшки вимила й склала ось тут...

Але її перебив однокласник Дмитрик:

— От і неправда, не вигадуй. Моя мама каже, що в нас дуже хороша двірничка. Це вона щодня прибирає подвір’я, поливає асфальт, доглядає квіти і навіть підбирає наші забуті іграшки... Мама сама у вікно бачила. Але Оля не змигнувши оком відказала:

— Ех ти! Де тобі здогадатися, що принцеса... Що це принцеса обернулася в тьотю Машу. А то уявляєш, що б тут зчинилося, якби дорослі побачили живу принцесу?

Сперечатися Дмитрикові перехотілось, а малюки ще тісніше з’юрмилися навкруг Олі.

— І от коли споночіє, коли вже всіх-усіх зморить сон, принцеса оживає і порядкує в нашому дворі, бо вона найкраща і найлагідніша принцеса у всьому світі... Вона збирає наші осиротілі іграшки, загублені сандалики й шкарпетки, поливає квіти й дерева в нашому та сусідньому дворах, співає колискові немовлятам, аби солодше їм спалося.

— А я бачила біля сусіднього будинку багато-пребагато квітів, — схвильовано прошепотіла п’ятирічна Галинка. — Це ж принцеса їх там порозкидала, правда?

— Ха-ха-ха! — знову не втримався Дмитрик. — Та це ж учора було весілля і вслід нареченому й нареченій кидали квіти — на щастя. Так мама сказала.

Але Оля спокійно промовила:

— Правильно, Дмитрику, квіти молодим — завжди на щастя. Але ж кидала їх принцеса, що зачаїлася у натовпі гостей. Це — її дарунок нареченим на довге й щасливе життя. Ось ходім, глянемо, квіти ще й досі, як живі, в краплинах роси, бо вони зачаровані...

А наступного дня, раненько, діти здивувалися ще більше: на глухій стіні універсаму, вчора ще такій буденній, в глибині двору, де вони любили погратися, шумів зеленим листям чарівний сад з надзвичайно гарними квітами, дивовижними птахами. А над синім-синім озером височів чудо-палац. Золотокоса Оля сказала:

— Це принцеса, це все вона... Малюки знову оточили дівчинку:

— Що принцеса, що вона? Ну, розкажи...

— Що?.. А те, що це вона намалювала на стіні диво-картину. Принцеса вже знудьгувалася по домівці й намалювала її, щоб ми з вами довідалися, де вона живе і як там гарно. Гляньте пильніше — он її вікно з мармуровим балконом, а під ним білі квіти, їх принцеса сама вирощує. А ондечки тією стежкою поміж квітів вона прогулюється...

Навіть Дмитрик не зміг нічого заперечити і промовчав.

Ніхто з дітей не помітив, як на першому поверсі ворухнулася фіранка і Андрій Петрович, художник, усміхнувся, спостерігаючи за дітьми біля картини.

А згодом Оля задумливо додала:

— Мабуть, принцеса скоро покине нас, це на згадку вона залишає нам свій палац з садом...

Вночі пройшов короткий, але рясний дощ. Під його шум дітям добре спалося, і кожен, звичайно, бачив уві сні принцесу.

Раненько, тільки-но сонце підсушило асфальт, всі одразу помітили, що принцеси на місці немає. Малюки, розмазуючи сльози, побігли до Олі. а та вже все знала. Діти збентежено і водночас з надією дивилися на дівчинку. А Оля, озирнувши стривожених малюків, неголосно промовила:

— Ну-ну, не рюмсайте... Просто принцеса повернулася у свій палац на березі синього-синього озера, де на неї вже давно чекають тато, мама й друзі... За терплячість і слухняність, за те, що не цуралася ніякої роботи, добрі чарівники звільнили принцесу з полону. А нам вона залишила на пам’ять цей сад, озеро і палац... Може, ми ще колись і побачимо її... Адже казка ніколи не кінчається.

Оля лагідно усміхнулася принишклим малюкам. А ті наперебій заходилися згадувати:

— А принцеса принесла мій сандалик, який я згубила, і поклала під двері, — таємниче прошепотіла білява Іринка.

— І мою ляльку Катрусю знайшла, — сказала за нею Галочка.

— А ще мій велосипед відремонтувала, — промовив Василько.

І малюки ще довго говорили про красуню принцесу, намальовану на асфальті кольоровою крейдою.

А Оля дивилася на них і загадково всміхалася.

 

Знайомтесь: книжка!

Маргарет Хедікс. 39 ключів. У підземеллі

xediks_39_10Перешкод на шляху чотирнадцятирічної Емі Кехіл та її молодшого брата Дена було більш ніж достатньо.

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер