Настуся Горошинка

PDF Print E-mail

Оповідання про осінь

Автор: Олександр Копиленко   

У нашій школі, в першому класі, вчиться дівчинка Настуся. Прізвище її — Горошинка. А хлопці називають її — Квасолинка. Вони ж частенько якусь дурницю вигадують. Але Настуся ніколи не ображається, їй байдуже — Горошинка чи Квасолинка...

Настуся взагалі ні на кого не ображається, бо вона лагідна і тиха дівчинка. А найбільше в світі любить Настуся книжки. Коли б можна було, вона б тільки одне й робила — читала цікаві книжки.

Ото прийде в школу, сяде за парту і щось читає в книжці, яку їй дасть учителька. Або читанку свою перечитає всю, а потім легко їй на уроках читати.

Сидить Настуся, до книжки нахилилась, і дві кіски стирчать. А Микита Сороконіг, що ззаду неї сидить, враз — сіп за кіску, аж запищить Настуся. Але що ж вона йому може зробити? Микита — найсильніший хлопець у класі, а Настуся найменша. Тоді Настуся навіть на уроках стала сидіти в хустці, щоб Микита за коси не сіпав.

Взагалі Микита любить знущатися з Настусі і завжди глузує, що вона собак боїться. Бо він раз випадково бачив, як на Настусю напав рябий собака колгоспника Сидора Кухаря, найзліший собака на все село. Такий злий, що нікому проходу не дає.

Як кинувся цей страшний собака на Настусю, так вона з переляку навіть торбинку з книжками кинула, а противний собака ухопив ту торбинку і поволік у двір. Хоча, звичайно, читати собаки не вміють, але в торбинці лежав хліб із салом на сніданок... Настуся плаче, Микита стоїть і здалеку регоче на всю вулицю, а рябий собака гарчить і рве торбу.

Може, Настуся і не так гірко плакала б, та їй було дуже досадно, що Микита регоче і все розповість у класі.

Якийсь добрий дядько відібрав у собаки торбинку з книжками і повернув Настусі, втішив дівчинку, і вона пішла в школу.

Але попереду вже побіг Микита Сороконіг, і коли Настуся зайшла в клас, її зустріли глузливим сміхом, вигуками. Микита бігав за нею і кричав:

— Боягузка, плакса! Тонкосльоза Квасолиха, заплакана Горошинка...

Та Настуся не дуже гнівалась, бо що ж зробиш, коли вона таки боїться собак, а рябого собаки Сидора Кухаря просто жахається.

І випаде ж отаке, що, коли Настуся йде в школу, їй треба обов’язково проходити повз двір Сидора Кухаря. А рябий собака лежить біля порога і, тільки забачить, що біжить Настуся Горошинка, зразу кидається за нею.

Коли йти в школу повз хату Сидора Кухаря — це зовсім близько. Пройти через город, вийти в провулок, потім перебігти вулицю, ще через один двір і через один провулок і просто на вигін, а там уже й школа під черепицею.

А якщо обходити хату Сидора Кухаря — тоді дуже далеко. Треба обходити аж третьою вулицею, і можна спізнитись.

Після нещасливої пригоди з торбинкою Микита Сороконіг кілька днів не давав Настусі спокою. Він глузував, бігав за нею і дратував, підбігав несподівано ззаду й гавкав, а Настуся страшенно лякалась.

Микита, звичайно, реготав на всю школу і всім показував пальцем на Настусю. Он вона, плакса, боягузка Квасолина!

А потім минуло кілька днів. Настуся із своєю подругою Парасею бігла в школу. І щоб не запізнитись, дівчатка знову ж таки пішли найближчою дорогою повз хату Сидора Кухаря.

Ідуть собі нерозлучні подруги, розмовляють стиха. Та тільки вони вийшли до цієї хати, аж гульк — попереду недалечко поспішає Микита Сороконіг і розмахує своєю торбою з книжками. Він теж у школу мчить. Микита ні на кого не звертає уваги, він навіть не дивиться нікуди вбік і не озирається. Прямує собі вперед...

Уже Микита проминав хату Сидора Кухаря... Аж ось через перелаз як стрибне рябий собака і просто на нього кинувся. Микита почав одбиватись торбою, але собака не боїться, вишкірив гострі білі зуби та й кидається на хлопця.

Настуся так перелякалась, що насилу встояла — ноги зовсім не хочуть її слухати, тремтять. А Парася забігла в чужий двір і звідти визирає, дивиться, що воно буде.

Бо це ж цікаво — собака вирвав у Микити торбу, кинув на землю і знову налетів на хлопця. У бідного Микити не було нічого в руках, а собака стрибає навколо нього. Тоді Микита як заплаче, як закричить, як зареве на всю вулицю:

— Ой, рятуйте, люди добрі! Ой-ой-ой! — плаче Микита так жалісливо, що Настуся Горошинка не витримала і як вітер помчала рятувати товариша. Де та й сила взялась!

Налетіла Настуся на собаку та як бахнула рябого по голові книжками, потім у бік ногою, потім знову книжками, потім ногою межи очі. Перелякався собака і навтіки у двір, за хату. Сидить там і скиглить, а на вулицю вже й не біжить, боїться...

Тоді Настуся підняла торбинку з книжками, що одбила у собаки, і подала Микиті, втішаючи його, як дитину малу. Ще й присоромила:

— На, та не плач. Великий, а собаки злякався. Герой!

Микита мовчки взяв торбу і побрів у школу. Лише один раз озирнувся, неначе не вірив, що то Настуся Горошинка його оборонила від злого собаки.

У класі Настуся нікому жодного слова не сказала, як ревів на всю вулицю Микита. І Парасі наказала мовчати.

Зате Настуся тепер скільки завгодно ходить повз двір Сидора Кухаря і нічого не боїться. А Микита вже ніколи не глузує з неї, не дратує і не сіпає за коси, хоч Настуся в класі й сидить зараз без хустки.

 

Знайомтесь: книжка!

Марія Сердюк Стів Джобс

stiv_dzobsЦя книга — захоплююча розповідь про життя новатора в IT-технологіях, творця одного з найвідоміших брендів, геніального оратора, талановитого керівника, людини, що змінила світ!

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер