Вірші про весну

Пісня про матір
Степан  Пушик

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,

Шумлять осокори, весняно зітхають гаї.

А мати старенька стоїть на високім порозі,

Та й думає мати, як маються діти її.

А діти світами, а діти у веснах та в зимах,

Приїдуть і скажуть: «Нам двері, матусю, втворіть».

І доти всі діти живуть по світах молодими,

Допоки чекають, допоки живі матері.

Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,

Душа, мов калина, цвіте і росте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

Все починається з мами
Анатолій Костецький

Можна у світі чимало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі та хащі..

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами!..

Мати
Марійка Підгірянка

Хто тебе так щиро любить,

І вбирає, і голубить,

І кладе у ліжко спати?

Мати.

Хто стеріг тебе від злого,

Відмовляв собі усього,

Щоб тобі віддати?

Мати.

Хто тебе узяв за руку

І до школи на науку

Вів, щоб розуму навчати?

Мати.

Скільки б не судилося страждати...
Василь Симоненко

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! -

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

З літер снується, в'яжеться слово
Віктор Геращенко

З літер снується, в'яжеться слово

Ми зі сповитку його всотали:

Мамина пісня, мамина мова

В душу добірним зерням упали.

І проростає тугим колоссям:

Дужі, мужні, зміцнює крила

Мамина пісня, мамина мова -

Ніжна, співуча – довіку мила.

Часом насниться знову і знову

Миле дитинство – чиста криниця,

Мамина пісня, мамина мова -

Світлим промінням в серці іскриться.

Завжди пригадуєм ми колискову,

Що вечорами вона співала -

Мамина пісня, мамині мова

Трунком мелодій нас чарувала.

Мамо моя рідна і єдина
Віктор Геращенко

Мамо моя рідна і єдина

Мамо моя рідна і єдина,

Ластівко добра і теплоти,

Я для тебе був і є дитина,

І для мене найдорожча ти.

Доки в грудях буде серце битись,

Втратити тебе я так боюсь.

Я на тебе хочу надивитись,

За здоров'я Богу помолюсь.

Скільки ти зазнала горя й муки

У своєму нелегкім житті!

Я цілую ці дбайливі руки,

Мозолисті, вмілі, золоті.

Хай поля-лани зерняться житом

І вруняться колосом без меж,

Скільки я на світі буду жити,

Ти в моєму серці не помреш!

Доки в грудях буде серце битись,

Втратити тебе я так боюсь.

Я на тебе хочу надивитись,

І чомусь ніяк не надивлюсь.

Я додому пишу нечасто...
Ліна Костенко

Я додому пишу нечасто,

хоч забралась в таку далечінь.

Заважає мені то щастя,

то розваги, то просто лінь.

Мамо моя, не сумуй...

Щиру правду тобі скажу -

до неправди душа не лежить:

я ніколи в житті не тужу,

бо не маю від чого тужить.

Мамо моя, повір...

Що не день – то радість нова.

Що не будень – то майже свято.

Що не слово – то щирі слова,

бо у мене друзів багато.

Мамо моя, не тужи...

Не спіткнуся на жодній з доріг,

не зазнаю в житті образи...

Як вернуся на рідний поріг -

чи впізнаєш мене відразу?

Мамо моя, не плач...

Два кольори
Дмитро Павличко

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.

Приспів:
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні,
Мої сумні і радісні дороги.

Приспів.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя,
І вишите моє життя на ньому.

Приспів.

Пісня про матір
Борис Олійник

Посіяла людству літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.

– Куди ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.

– Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

– Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?

– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою – злетіли увись рушники.

"Лишайтесь щасливі", – і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Мати сіяла сон...
Борис Олійник

Мати сіяла сон

під моїм під вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран,

хоч бур'ян чи туман,

А мені – сонячно.

Мати сіяла льон

під моїм під вікном,

А зійшло полотно.

І тепер: хоч яри,

хоч вітри крізь бори,

А я йду все одно.

Мати сіяла сніг,

щоб він м'яко – до ніг,

А вродило зілля.

І хоч січень січе,

а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль,

щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, як на сміх, проминали усі,

Все ж одна – зважилась.

Мати вибрала льон.

І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних

мені під вікно

Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм

при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ,

щоб не тільки мені,

Щоб і вам сонячно.