Дівчинка, яка постраждала за правду

Оповідання про зиму

День був на диво погожий. Я присів у парку на лавочці і спостерігав за зграйкою снігурів, які скидалися на розсипані в снігу рум’яні яблука.

Дві гарненькі дівчинки посідали поруч зі мною.

— І ось, розумієш, — певно, продовжуючи розпочату розмову, сказала дівчинка в пухнастій білій шапочці, — я вирішила завжди і у всьому говорити тільки правду.

— Ти молодець! — похвалила її друга дівчинка, в голубій шапочці і таких самих рукавичках. — Це ж не так просто.

— Ясно, непросто. Якось я не вивчила урок з природознавства і чесно сказала про це вчительці. Знаєш, як я боялася, що двійку вліпить!

— І вліпила?

— Ні. Сказала, що для початку прощає за те, що сама зізналася.

— Пощастило.

— Так. Зате на другому уроці не пощастило. Вірша не вивчила, зізналася, та все одно — бац! — двійка. А сьогодні й зовсім, — зітхнула дівчинка, — довелося постраждати за правду.

— Ой, що ти! — співчутливо сплеснула руками дівчинка в голубих рукавичках.

— Уявляєш, на занятті драмгуртка вирішували, хто гратиме Золушку. І кого, ти думаєш, вибрали? Юльку Пиріжкову! Так у неї ж ніс у веснянках! Я, звичайно, сказала, як є. Де ж це ви, кажу, бачили таку рябу Золушку? На цю роль треба знайти гарну дівчинку, а не таку, як Пиріжкова. А Юлька спалахнула і заплакала. От смішна: хто ж за правду ображається? А всі давай мене соромити: мовляв, Юлька у нас найдобріша і найталановитіша, і веснянки її аніскілечки не псують. їх загримувати можна. Але я не погодилася. Правда дорожча над усе. Тому що думаю, те й кажу! А ти б мене підтримала?

Дівчинка в голубих рукавичках здвигнула плечима й відвела очі. І тоді дівчинка в білій шапочці звернулася до мене:

— Вибачте, адже ви чули, про що ми зараз балакали. Скажіть, будь ласка, яка у вас думка?

— Думка така, — сказав я, — що ти хитра, заздрісна і зла.

— Як?! — зблідла вона від обурення.

— Що думаю, те й кажу, — відповів я. — Правда дорожча над усе.