Рухливі ігри

Ворота

В цю веселу українську гру гралися ще ваші дідусі й прабабуні. Отож, мабуть, і вам буде цікаво погратися.

Станьте в коло, міцно візьміться за руки, а хтось один хай вийде на середину, бо йому бути за козачка.

Підступить козачок до котроїсь із пар у колі й питав: «А чиї це ворота?» — «Юрчикові й Богданкові», — кажуть йому. «Впустіть мене». — «Ні, не впустимо».

Ходить козачок від «воріт до воріт» і все ото проситься щоб його впустили. Ба ні, не впускають. Тоді він з вигуком: «Бий, товкачику, бий! Ворота розбий!» — як розженеться та всією вагою геп на зчеплені руки. Хто не втримав козачка, мусить наздогнати його. А хто наздогнав — сам стає козачком.

Мишки в нірках

Це російська народна гра, і дійшла вона до нас із давньої давнини. Влітку в неї граються де-небудь на моріжку. А зимою — в хаті.

Хтось один із вас хай буде біла мишка, а всі інші — сірі. Якщо граєтесь у помешкані, сірих мишок має бути четверо — стільки, скільки й кутків у кімнаті.

Біла мишка стає посеред кімнати, сірі — по кутках. Підійде біла мишка до котроїсь із сірих і просить: «Мишко, мишко, продай свою нірку». А та їй: «Не продам». От біла повернетья і йде собі. А сіра тихцем подасть знак сусідці — й притьмом мінятися місцями. Якщо біла мишка не ловить гав, то випередить котрусь із сірих і стрибне в її нірку. Тоді вже сіра мишка мусить вийти насередину кімнати.

А буває, білій мишці захопити чужу нірку довго не щастить. От вона й вигукує: «Кіт іде!». Тут уже всі сірі мишки мусять водночас помінятися нірками, і випередити котрусь із них білій мишці зовсім неважко.

П’ять крем’яшків

Це казахська народна гра, і перемагає в ній найспритніший.

Візьміть п’ять крем’яшків, сядьте кружка й кожен по черзі починайте змагання. Крем’яшки слід покласти на землю, потім один з них підкинути. Поки він летить догори, треба підхопити із землі другий крем’ях і зловити перший. Це повторюють чотири рази, доки не піднімуть усіх крем’яшків.

Відтак крем’яшки знову кладуть на землю і, підкинувши один із них, стараються підхопити два крем’яхи разом. Як і тут вам пощастить, підхоплюєте далі вже по три крем’яшки, а далі — по чотири.

Ну, а хто хоч раз помилився, мусить поступитися ходом товаришеві. Коли ж до нього знов дійде черга, то він починає гру з того, де його спіткала невдача.

Оселедчики

Це естонська народна гра.

Естонці живуть переважно на берегах Балтійського моря та на численних озерах. Майже всі вони — завзяті рибалки. Тим-то й ігор у них чимало пов’язано з рибальством.

В естонських оселедчиків гратися хоч і просто, але весело.

Де-небудь на майдані кроків за п’ятнадцять одна від одної накрес-літь дві паралельні лінії. На одній шикуються «оселедчики». На другій, обернувшись до них спиною, стоїть «рибалка». На весь голос рибалка вигукує: «Раз, два, три! Юшечку вари!» За цей час оселедчики підстрибом, але ні в якому разі не біжка, мусять якнайближче «підпливти» до нього. Та тільки-но рибалка озирнеться — всі тут-таки й замруть. А хто не встиг цього зробити, вертається на свою лінію. Кому з оселедчиків пощастить дістатися до лінії рибалки першим, той сам стає оселедчиком.

Кіт Опанас

У цю гру скрізь люблять гратися. А надто в Білорусії.

Проказавши лічилку, когось одного обирають за «кота Опанаса». Котові зав’язують хустиною очі, стають довкола й приказують:

Гей ти, коте Опанасе, Не впіймаєш нас ні разу! Тож лови всіх без упину. Не скидаючи хустину.

Тоді Опанас із зав’язаними очима намагається спіймати кого-небудь. Хто попався — сам стає за кота Опанаса.

Рушничок

Гра маленьких киргизів

Візьмуть діти зшитий у кільце рушник. Поділяться на два гуртки. І проведуть межу. З кожного гуртка виходят на межу хлопчик чи дівчиика і впрягаються в рушник. Хто кого перетягне через межу на свій бік, тому гурткові й очко.

Річечка

Азербайджанська гра

Річечка» теж для двох гуртів дітей. Передусім вони креслять нешироку «річечку». Далі підходять до неї по одному від кожного гурту й намагаються перестрибнути. Хто перестрибнув, вертається до свого гурту. А хто ні — мусить перейти до сусіднього. В якому гурті в кінці гри дітей виявиться більше, той і переміг.

Мисливець, хорти й палиця

Це латиська народна гра. Вона простенька. А все одно цікава. Хтось один із вас — «мисливець». Усі інші — «хорти». Накаже мисливець хортам полягати долілиць ще й очі заплющити. А сам візьме палицю, розмахнеться й закине у найгустіші бур’яни. Далі свисне хортам — ті посхоплюються й ну ту палицю шукати. Хто перший знайде, той і за мисливця стає.

Джигіти

Гра маленьких туркменів

Щоб стати добрим вершником, справжнім джигітом, треба змалечку тренуватися. Ви скажете: «А коні де?» Коней не треба. Хай двоє з вас міцненько візьмуться за руки, а третій ззаду перекине через них ногу й зіпреться вам на плечі. Кілька таких трійок — і скачіть наввипередки.

Ловці та лисиці

У ловців та лисиць здавна граються естонські діти. Ану ж і ви спробуйте! Двоє з вас хай будуть ловці. А всі інші —лисиці. Ловці беруть довгу стрічку й вив’язують петлю. Лівими руками вони підтримують петлю над землею, а в правих тримають кінці стрічки. Кожна лисиця підкрадеться до петлі — й шмиг крізь неї.

А ловці смик за кінці — й піймають кумоньку. Хто ж спритненько проскочить крізь петлю, того й перемога.

Пастка

Гра маленьких узбеків

Прудко бігати кожен уміє. А от мчати наввипередки з «капканом» на нозі — діло хитріше. За капкан править напхана травою торбина. Довгою шворкою торбину прив’язують до ноги і щодуху біжать до умовленого місця. Хто прибіг перший, той і переможець.