Остап Вишня – чародій сміху: до 130 річчя від дня народження українського прозаїка, гумориста, сатирика

Останні новини

Хто з нас не сміявся голосно, довго та до сліз, читаючи оповідання Остапа Вишні. Ми всі пам'ятаємо затерті від рук читачів збірки письменника-гумориста «Вишневі усмішки»,

«Мисливські усмішки», «Якби моя бабуся встали». Магічна сила Вишневих усмішок знайома мільйонам українських читачів різного віку.

Своє покликання Остап Вишня вбачав саме у тому, щоб його народ посміхався, щоб хоча б одна зморшка на чолі українців розгладилася.

Маленькому читачеві особливо потрібна така література, яка викликає сміх та позитивні емоції, виправляє недоліки крізь гумор та сатиру. Саме такі твори писав для дитячої аудиторії Остап Вишня, проте завжди бідкався, що мало пише дитячих творів. «Коли берусь за дитяче оповідання, то якийсь страх заповзає в душу: а чи подужаю, а чи стачить таланту написати так, щоб схвилювати душу малого читача, щоб розумно розвеселити його?» - зізнавався письменник. Стачило! Хватило! Сучасне покоління вдячне великому гумористові за те, що може читати і сьогодні його твори!

Справжній народний гумор, чесність з читачами, талант і... геній. От що так підкоряло читача у творах Остапа Вишні. Ці творчі позиції були присутні у творах Остапа Вишні протягом усього його творчого життя.

Життєвий шлях письменника

«У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку», - писав Остап Вишня в оповіданні «Моя автобіографія».

Трапилася ця подія 13 листопада 1889 року в селі Грунь Зінківського повіту на Полтавщині в багатодітній родині селянина. Спочатку малий Павлуша навчався у місцевій початкові школі, а згодом – у двокласній школі в містечку Зіньків.

Змалечку хлопчик виявляв неабиякі здібності в усьому, дуже любив читати. Пізніше в оповіданні «Моя автобіографія» Остап Вишня з гумором писав «Книга, що найсильніше на мене враження справила в моїм житті, - це «Катехізис» Філарета. До чого ж противна книжка! Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б і нічого, а то – напам'ять. .... Взагалі любив я книжки з м'якими палітурками. Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить».

Батько мріяв, аби син отримав найкращу освіту. Та й самому Павлуші хотілося вчитися. Змалечку мріяв стати вчителем: просив батьків, навіть плакав, щоб віддали його у Глухівську вчительську семінарію. Не було грошей, адже сім'я була велика. Довелося вчитися за казенний кошт – у військово-фельдшерській школі. У ній вже рік вчився старший брат Павлуші – Василь. Проте майбутній письменник не пов'язував своє життя ні з медициною, ні з військовою службою. Вечорами він займався самоосвітою, занурившись з головою у підручники. Так він зміг екстерном скласти іспити за гімназію та поринути у літературну роботу.

2 листопада 1919 року з'являються його перші друковані рядки на шпальтах газети, а вже з 1921 року майбутній класик української літератури починає активно працювати у пресі.

1923 рік – виходять у світ дві книжечки Остапа Вишні.

1928 рік - виходять у світ 23 збірки, що витримали 42 видання протягом чотирьох років! Його книжки займали друге місце по продажам після Шевченка.

Та невдовзі відомого, знаного й шанованого письменника не оминула хвиля репресій проти української інтелігенції. У грудні 1933 року за сфабрикованим обвинуваченням у політичному тероризмі письменник-гуморист був заарештований і засуджений до розстрілу. Невдовзі вирок замінили на десятирічний термін ув'язнення в концтаборі. Усі твори Остапа Вишні були вилучені з бібліотек і заборонені.

До повноцінної роботи Остап Вишня зміг повернутися тільки 1944 року. Після ув'язнення, яке тривало близько десяти років, Остап Вишня змушений був творити в умовах постійної небезпеки – звідси та внутрішня цензура, що помітно позначилась на його літературній спадщині. Але була в Остапа Вишні тема, яка дозволяла йому залишатися самим собою. Мисливська тематика давала можливість уникати прямого звернення до гострих політичних тем і водночас дозволяла висловлювати прагнення звичайної людини, яка в умовах ідеологічного тиску радянського суспільства продовжувала зберігати в собі нормальні людські якості. Власний мисливський досвід письменник вирішив передати на папері в гумористичній формі усмішок. «Мисливські усмішки» відкривають перед читачем яскравий світ, у якому гармонійно співіснують людина і природа. Автор передав у мисливських оповіданнях власний досвід мисливця, а головне – емоції і враження, глибоко позитивні у своїй основі.

«Гуморески Остапа Вишні мали магічний вплив... Всі відчули, що це – не пустопорожній... сміх чергового скалозуба, а сміх соціально і національно значущий, сповнений надлюдської трагічної розпуки і рівночасно оптимістичної життєлюбної віри в краще майбутнє свого народу».

Пішов від нас Остап Вишня 28 вересня 1956 року.

У власній київській квартирі у віці 66 років від серцевого нападу помер видатний письменник-гуморист. Коли в останню путь українського людинолюба, справжнього козака від слова, на лафеті бойової гармати везли Хрещатиком, обліпленим принишклими людьми, – від філармонії Червоноармійською та на Байкове кладовище – журливо линула народна пісня "Козака несуть і коня ведуть". І співав її Державний народний хор, той, що від 1965 року став імені Г. Г. Вірьовки.

Цікаві факти із життя Остапа Вишні

• У Остапа Вишні було шістнадцятеро рідних сестер і братів
• Є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону»
• Псевдонім "Остап Вишня" вперше з'явився в 1921 році
• Був редактором відомого гумористичного журналу «Перець»
• Найперша книжка, яку прочитав письменник була «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя
• Внучка письменника розповідає, що у неї досі зберігаються шахи з хліба, зроблені письменником під час перебування у колонії. Також добре себе почуває древній кущ столітника, який понад 60 років вже прожив. Свого часу з листя цієї рослини Варвара Олексіївна, дружина письменника, робила чоловікові ліки від виразки