Гостинність

PDF Print E-mail

Культура України

Автор: Павло Загребельний   

Українська гостинність

З давніх-давен на Україні останній вечір під Новий рік зветься Щедрим вечором. В цей вечір маленькі дітки юрбами бігають од хати до хати і виспівують-вищебечують господарям найкращі побажання на Новий рік:

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я!

Поряд з побажаннями щастя, багатства, добрих врожаїв, ладу й порядку в домі щедрівки, так само як і споріднені з ними колядки, змальовують неодмінно особливу прикмету справжнього господаря дому — його велику гостинність, яка може сягати навіть висот космічних:

А Святий Боже на вечероньку,

На Святий вечір!

Ходить сам господар по світлиці,

Ставить столики у три рядойки,

Кладе убруси всім шовковії,

Кладе тарільці всім сріблянії,

Кладе ножики всім сталевії,

Просить Боженька на вечероньку.

Посадив Бога посеред стола,

Святу Пречисту при другім столі,

Усі святії та коло неї.

Приймає Бога зеленим вином,

Святу Пречисту солодким медом,

Усіх святих доброю горілкою,

Свою челядку чистою водою,

І сам п’є воду з своєю жоною.

Світить їм сонце в єдне віконце,

А ясен місяць в друге віконце,

Ясні зорі світять довкола.

З усною народною традицією змикається тісно й традиція книжна, і вже з початками писемності в Київській Русі серед інших моральних настанов одне з перших місць посідає прославлення гостинності. В Ізборнику 1073 року жоною доброчинною називається жона, яка не тільки вигодувала дітей, але яка виявила милосердя до всіх гостей-перехожих і святим ноги мила.

Цікаво відзначити, що в українській мові словом «гостинець» називається і подарунок, який батько привозить дитині з подорожі, і велика дорога, по якій можуть приїхати добрі люди, тобто гості. Павло Алепський, який у XVII ст. в часи Богдана Хмельницького супроводжував антіохійського патріарха Макарія в двох його мандрівках по Україні, дає в своїх подорожніх нотатках багато свідчень неймовірної гостинності простого народу, його доброзичливості й душевної щедрості.

Це була гостинність, сказати б, повсюдна: в домі, в городі чи селі, на всіх шляхах. Вона не мала нічого спільного зі звичаями народів східних, де гостинність обмежувалася стінами дому, поза якими господар міг пограбувати, а то й убити. В Стародавньому Єгипті й у Персії іноземець вважався релігійно нечистим (нечестивим), і будь-які зв’язки з ним заборонялися. У Греції навіть грек з іншого поліса вважався чужим, а в римлян всі іноземці звалися позпз (ворог) і зневажалися як варвари. У Візантії, яка слідом за Римом стала пильно охороняти свої кордони, існував спеціальний термін «гостьогонство».

Слов’янські народи, а серед них і українці, на щастя, не уподібнилися до своїх сусідів з античності; в своєму великому людинолюбстві вони скорше схожі на древніх ізраїльтян, у яких існував звичай виходити назустріч подорожньому, обмивати йому ноги, годувати, доглядати за його майном і живністю.

Ще за моєї пам’яті в кожній сільській хаті на Полтавщині на кінці столу, застеленім чистим барвистим рушником, у дерев’яних ночовочках лежав хліб, а поряд у дерев’яній або череп’яній солянці — сіль, і тим хлібом-сіллю зустрічали біля порога гостей з словами «ласкаво просимо». Гостями могли бути випадкові перехожі й переїжджі, родичі, знайомі. Був звичай їздити один до одного в гості на святки, відзначати ті чи інші родинні події. І, як далекий відгомін цієї гарної традиції, долунюють до нас з вісімнадцятого століття вірші маловідомого нам українського поета Івана Некрашевича:

Отець Іван,

Петро й Степан

з своїми жінками,

Просим до нас

хотя на час

Приїхать святками.

Сядем дружно

все окружно

За столом у хаті,

Хоть не пансько,

да й не хамсько

Будем розмовляти.

А між тими

річми всіми —

То чим заїдати,

То по чарці,

то по парці

Будем запивати.

В «Енеїді» Котляревського і «Пані Халявському» Квітки-Основ’яненка знаходимо описи того, що їли й пили за гостинними столами українськими, і з цими описами можуть зрівнятися хіба що учти гомерівських героїв.

У сталінські часи, в ці понурі роки новітнього візантизму, коли держава наша замурувалася в своїх кордонах, коли між нами й усім довколишнім світом опустилася залізна завіса, коли спілкування радянських громадян з іноземцями обмежується жорстокими приписами, інструкціями і заборонами, коли звичайну людську приязнь замінювано казенною дружбою народів, а просте спілкування — офіціальними святами і фальшивими парадами, в ці часи під загрозу було поставлено одну з найцінніших рис слов’янського характеру — велику гостинність, любов до всіх людей, незалежно від їхнього походження, щедрість душі, що знайшла свій яскравий вияв в українському «Ласкаво просимо!» і російському «Добро пожаловать!».

На щастя, крижані повіви сталінських вітрів не заморозили людської душі, яка зберегла всі свої скарби, щоб щедро роздаровувати їх на добро і надії всім людям.

Коли святкували на Україні 150 років з дня народження нашого генія Тараса Шевченка, в шевченківських селах — у Моринцях, Кирилівці, в Каневі — вийшли зі своїх домів усі жителі, і кожен намагався почастувати чим міг гостей цього великого свята — своїх і іноземних — яблуками, медом, ковбасою, салом, варениками й пиріжками, а одна старенька в Кирилівці, не маючи нічого в своїй господі, набрала з криниці чистої холодної води, вийшла за ворота з відерцем води і старовинним мідним кухликом і припрошувала всіх:

— Випийте, люди добрі, водички на здоров’я!

Запам’ятається ота шевченківська вода назавжди як найвищий вияв золотої гостинності мого народу.

 

Знайомтесь: книжка!

Юлія Потеречко Альберт Ейнштейн

enshtejinКнига «Альберт Ейнштейн» — це книга-біографія, яка розповість дитині про унікального вченого ХХ століття,

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер