Чарівний кінескоп

PDF Print E-mail

Наука і техніка

Автор: Іван Мащенко   

Історія телебачення

Скільки років телебаченню? Ну, для вас, юні друзі, воно стало супутником від народження. А от про ваших батьків можна сказати, що вони — перше в історії «телевізійне покоління». Що ж до ваших бабусь та дідусів, то в молодості їх це диво не торкнулося.

Тож виходить, що домашньому екрану всього-на-всього років за тридцять? І так, і ні.

Так, бо й справді початок масового розвитку телебачення у нашій країні припадає на середину 50-х — 60-х років.

А от витоки дива далекобачення (саме слово «телевізор» походить від грецького «теле» — далеко і латинського «відео» — бачити) сягають минулого століття. Уявіть собі, як це було давно! Ще не відбувся перший кіносеанс, ще не винайдено радіо, ледь входили у життя телеграф і телефон, а творчу уяву вчених і винахідників багатьох країн світу полонила думка про передачу зображень на відстань. Серед авторів перших проектів був і російський фізик П. І. Бахметьєв. Саме він 1880 року висловив думку про передачу телевізійної картинки не одразу повністю всім кадром, а по черзі — немовби невеличкими частинками, елемент за елементом.

Таку ідею вченому підказав... процес книгочитання. Дійсно, ось проаналізуйте: яким чином ви знайомитесь хоча б з оцією книгою? Читання кожної її сторінки ви розпочинаєте зліва з верхнього рядка. Коли пробігли очима всі його літери, переводите погляд на початок наступного. І так рядок за рядком, аж до кінця сторінки. Потім ваші очі негайно спрямовуються на початок верхнього рядка чергової сторінки, і все починається спочатку. Сторінки книжки складаються з окремих друкованих знаків — літер, цифр, ком, крапок тощо. Відстані між словами в реченні чи між рядками — це теж своєрідні друкарські знаки. Отож, читаючи книгу, ви послідовно «проглядаєте» всі знаки й поєднуєте їх в окремі слова, слова — у речення й абзаци. Так, загалом, і відбувається ваше знайомство зі змістом книги.

Є у цій книзі і фотографії. І коли ви придивитеся до них уважно (найкраще через сильне збільшувальне скло), то дуже здивуєтеся: замість чіткого зображення, наприклад, морського лайнера чи космічної ракети, ви побачите безліч крапок. Білих і зовсім чорних, світліших або темніших. Кожен видрукований в книзі фотознімок складається з комбінацій крапок різної яскравості. Так і кожна сторінка будь-якої книги — комбінація різних друкованих знаків.

А телебачення якраз і грунтується на перетворенні кожної «крапки» зображення в окремий електричний сигнал, і величина його залежить від яскравості цієї «крапки». Далі такий сигнал надсилається спеціальними передавачами, встановленими на верхівках телевеж, у вигляді електромагнітних хвиль на екрани ваших телевізорів. Тут же все відбувається у зворотному порядку: електричний сигнал на телеекрані перетворюється в світлову «крапку». А таких «крапок» на екрані телеприймача дуже багато, і змінюватися вони повинні надзвичайно швидко, щоб ваше око не помічало цього.

Та повернемося у минуле століття, до витоків телебачення.

У 1884 році Пауль Ніпков, поляк за національністю, який працював інженером у Німеччині, для передачі зображень на відстань запропонував використати диск з рядом розміщених по спіралі круглих отворів. Швидко обертаючись, кожен із отворів малював один рядок зображення, причому, наступний — нижче попереднього. Скільки отворів — стільки й рядків. Зображення, що вписувалося у виріз рамки і передавалося за один оберт диска, було кадром. Якщо за отворами «диска Ніпкова» поставити об’єктив телекамери, приєднати до нього фотоелемент, то це й буде найпростіша схема телебачення, яке назвали «механічним». Головним елементом телевізора такої системи був теж «диск Ніпкова», що обертався синхронно з диском передавача. Цим досягалася одночасність передачі й прийому зображення.

Саме за допомогою таких пристроїв наприкінці 20-х і на початку 30-х років нашого століття й велися пробні передачі зображення на відстань в ряді країн світу. Регулярне телевізійне мовлення по системі «механічного» телебачення в Радянському Союзі розпочалося 1 жовтня 1931 року. Так було сконструйоване й обладнання довоєнного Київського телецентру, і перша його передача вийшла в ефір з півстоліття тому — 10 лютого 1939 року.

«Механічне» телебачення при всій його недосконалості завжди будило фантазію аматорів передачі зображень на відстань. Проте справжньою основою для розвитку телезв’язку стала лише електронна техніка. І першопрохідниками сучасної телевізійної техніки вже на початку нинішнього століття стали наші співвітчизники. 9 травня 1911 року російський вчений Б. Л. Розінг продемонстрував передачу на відстань нерухомого, зображення. Хоча, звичайно, вченим та конструкторам різних країн довелося чимало потрудитися, щоб електронне диво завоювало увесь світ. Багато зробив для розвитку телебачення Борис Павлович Грабовський — син видатного українського письменника, революціонера-демократа П. А. Грабовського. Він створив електронну передавальну систему, за допомогою якої 26 липня 1928 року у Ташкенті провів першу в світі передачу на відстань рухомого зображення.

А як же тоді сталося, що в 20-30-ті роки у нашій країні й за кордоном передачі транслювалися в ефір по системі «механічного» телебачення, хоча воно й не забезпечувало належної якості зображення? Річ в тім, що електроніка тоді лише починала розвиватися.

Та минув час, і новітні досягнення науки й техніки вивели на сучасний рівень і телебачення. За два дні до Великої Перемоги, 7 травня 1945 року, коли відзначався півстолітній ювілей радіо, першим у Європі Московський телецентр відновив передачі. А 6 листопада 1951 року почала працювати Київська телестудія — перша на Україні. З тих пір і почався масовий розвиток телебачення в СРСР.

Телебачення називають вікном у великий світ. Та якщо на зорі свого розвитку його горизонти були досить вузькими, бо передачі кожної студії сягали лише на відстані, яку долали хвилі з місцевої телебашти (десь 50—100 кілометрів), то тепер воно стало справді всесвітнім. І ці крила йому дали штучні супутники землі. Понад чверть віку тому на них почали встановлювати ретранслятори. Один такий космічний зв’язківець здатний пересилати передачі за тисячі кілометрів, де вже за допомогою наземних телевеж їх доставлять по ефіру глядачам.

Ось таке воно, давнє і водночас дуже сьогоденне диво — телебачення.

 

Знайомтесь: книжка!

Меделін Ру Притулок

megelin_ru_prytulokІнтрига, яка приголомшує! Старий будинок... Загадкові фотографії... Нічні жахіття...

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер