Перший крок в космос

Наука і техніка

Кожний день у нього був чітко розпланований. О шостій годині підйом, ранкова гімнастика, потім сніданок. О сьомій хлопчик вже купався в морі. Він запливав так далеко, що берег був схожий на маленьку риску. А коли стомлювався, лягав на спину й вдивлявся в небо. Десь пропливали шаланди рибалок, моторки, шлюпки, великі пароплави. Море було обжите людьми, стало своїм, звичним. А чи можна зробити таким небо?

З годину поплававши, хлопчик хутко вдягався й поспішав до школи. А після занять біг у спортклуб на тренування з гімнастики. Вечори присвячував музиці й математиці. Він ще не знав, яку дорогу собі обрати: кожна книжка відкривала перед ним щось нове, досі незнане. Але, мабуть, понад усе його вабило небо...

Неподалік від місця, де тренувався хлопчик, був невеликий аеродром. Великі гідролітаки, схожі на чудернацьких птахів, один за одним злітали над морем. Хлопчику кортіло побувати на аеродромі, познайомитися з пілотами, роздивитися, як влаштовані літаки.

Але аеродром був відгороджений, пропускали на його територію лише по перепустках. Однак хлопчик знайшов вихід. Він зв’язував одежу в тугий вузол, закріплював на голові, запливав далеко в море й заходив на аеродром з берега.

Пілоти швидко звикли до допитливого й кмітливого хлопчика. Він подовгу спостерігав, як готують гідролітаки до вильоту, охоче виконував нескладні доручення. Якось хлопчик порізав ногу і кілька днів не приходив на аеродром. Льотчики занепокоїлися. А коли він з’явився нарешті, закидали його питаннями: «Що скоїлося? Чого так довго не приходив?»

І ось одного разу його взяли з собою в політ. Потім ще раз і ще... Але якось...

Вони вже поверталися додому, коли з мотором щось трапилося. Довелося сісти на воду. На обрії біліли вітрила шаланд, до берега було кілометрів з п’ять. Рації на гідролітаку не було. Тоді, в 20-ті роки, обладнання в авіації було дуже недосконале. Пілоти мовчки подивилися один на одного: вже смеркало, вітер роздмухував хвилі, синоптики обіцяли уночі шторм. А плавали обидва пілоти дуже кепсько.

— Я попливу на берег і скажу, щоб прислали катер, — порушив мовчанку хлопчик.

— Ти що?! П’ять кілометрів!.. Ще втопишся...— захвилювалися пілоти.

Хлопчик лише посміхнувся. А через дві години гідролітак було доставлено на берег, де на нього чекали хлопчик і два механіки аеродрому.

Начальник загону міцно потиснув руку їхньому рятівникові й дав розпорядження виписати йому перепустку, яка давала хлопчикові право проходити на аеродром в будь-який час.

— Як тебе звати?

— Сергій. Сергій Корольов.

Так було зроблено перший крок у космос. Далі були роки напруженої роботи. Він став Головним Конструктором космічних кораблів. Він перший споряджав людину у невідомі світи.

Висота. Небо. Космос. Все стало сьогодні звичним, буденним. Борознять повітряні простори літаки та космічні кораблі, як моря — шаланди і теплоходи...

Будь-яка мрія може здійснитися, якщо в неї дуже-дуже повірити!