Вірші про осінь

Осінь усміхається...

Вірші про осінь
Автор: Євген Гуцало   

Осінь усміхаєтьсяОсінь усміхається, зітхає,

Золотом стіка додолу клен.

Сутінками року називають

Місяць листопад іще здавен.

Красне літо в вирій відлетіло,

Мов його ніколи й не було,

І вода у річці потемніла,

Ніби чорне ворона крило.

Сойка-непосида метушиться,

Дбає про запаси для зими:

Під коріння, в мох, в опале листя

Все хова й хова свої корми.

Де озоном в хащах лісу віє,

Де струмить по стовбурах смола,

Вже шишкар сосновий червоніє

І шишкар ялиновий пала.

А калина — у дозрілих гронах,

А калина — вся у снігурах,

Мов окропом бризкає червоним,

Барвами окриленими гра.

Дуб стоїть, як витязь древньоруський

У шоломі — і вартує шлях...

Скоро, скоро перелітні гуси

Нам притягнуть зиму на хвостах.

Вечоріє сонце непривітне,

Опливає воском, як свіча...

Скоро, скоро осінь перелітна

Зиму перелітну постріча...

 

Таємниці осіннього лісу

Вірші про осінь
Автор: Вадим Скомаровський   

Осінній лісПізня осінь. Вже безлисті

Ясени, і клени, й липи.

Лиш берізки золотисті

Ще горять, як смолоскипи.

Білка мостить постіль з моху.

Стихли коники в траві.

Відкриваються потроху

Таємниці лісові.

У кущах, не знати звідки,

Умостилось кілька гнізд.

В них, либонь, жили чечітки.

Зяблик, іволга і дрізд.

На вербі — гніздо сороки,

Знизу кругле, наче м'яч.

Поблизу, за два-три кроки.

Мешкав тетерев-косач.

У гіллі синичка тенька.

Лущить зерна цілий день,

І від білочки опеньки

Поховалися за пень.

Гарячий серпень ще вчора

Блукав над струмочком чистим.

А нині вода прозора

Запахла осіннім листям.

На галявині широкій

Спіє терен чорноокий,

Пломеніє глід.

Жаром жевріє шипшина,

Червоніє горобина

І пишається калина.

Наче маків цвіт.

Лісове невтомне птаство

Буде нишпорити часто

Взимку серед віт,

І примерзлу горобину,

Зарум'янену шипшину.

Глід, і терен, і калину

Знайде на обід.

Стежка, озеро, стіжок —

Все у падолисті.

І в гніздечку для пташок

Задрімав сухий листок.

Наче у колисці.

Не те що гук — найслабший звук

У лісі ловить вухо:

То з хащ долине дятла стук,

То гілка трісне глухо.

То враз пахучу і важку

Шишкар упустить шишку,

Сполоха зайця в сосняку,

І їжака, і мишку.

А там ступа хтось крадькома —

Людина, звір чи птиця?

А може, зимонька-зима —

Холодна сніговиця?

Височенько чи низенько,

В кожушку чи в шубі —

Умостився Морозенко

На столітнім дубі.

От, мовляв, побавлюсь де я

Листям лопотючим!

Та й дихнув собі знічев'я

Вітерцем колючим.

Раз дихнув — і облетіли

Жолуді доспілі.

Ще дмухнув— і задзвеніли

Віти посивілі.

Потім дмухав без угаву

І згори і з долу,

Шарпав крону кучеряву,

Зовсім охололу.

Після хуги снігової

Голо в лісі й лузі.

Тільки дуб стоїть, як воїн,

В листяній кольчузі.


 

Осінь

Вірші про осінь
Автор: Грицько Чупринка   

Чорний степ на виднокрузі.

Густо стелеться туман,

Ніби злився в чорній тузі

З сірим небом океан.

Кожна хмарка, кожна смуга

Сипле крапельки наниз;

Плаче осінь, ллється туга

Морем виплаканих сліз.

Сивий килим сріблотканий

Осінь-зрадниця снує;

На поляни крізь тумани

Дрібний дощик сипле, б'є.

За осінньою журбою

Світлих днів уже нема;

Швидко з білою габою

Прийде владарка-зима.

 

Осінь

Вірші про осінь
Автор: Сидір Воробкевич   

Осінній листопадДавно вже попрощали нас

З-під неба журавлі,

Пташки замовкли у гаях,

І втихло на землі.

Вже ліс убрав

багровий стрій,

Зів’ялий лист паде, —

В гостину з півночі до нас

Грізна зима іде.

Припали квіти до землі,

Туман наляг кругом,

Ще день, ще два —

і всі поля

Заснуть глибоким сном.

Лиш розгулялися вітри,

Лісами зводять шум,

На нивах стебла гнуть сухі

І ломлять, мов на глум.

У хату діточки біжать:

«Де ділася весна?

Чому вже сонечка-тепла

І радості нема?»

Вже темна осінь надійшла,

Зів’ялий лист паде,

По листю повагом до нас

Грізна зима іде.

 

Вже неминуче буде сніг

Вірші про осінь
Автор: Микола Вінграновський   

Пізня осіньВже неминуче буде сніг

З хвилини на хвилину...

Завіє сніг і наш поріг,

І в полі бадилину.

За ноги вхопить вітер дим,

А сніг і дим завіє,

Ще й білим язиком твердим

Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг

І пожене за вітром,

Останні яблучка із ніг

Зіб’є із віт над світом.

До айстр останніх припаде

Губами сніговими —

І тихо їм щось доведе,

І забіліє з ними...

Під самим садом обрій ліг

На сіру павутину...

Вже неминуче буде сніг

З хвилини на хвилину...

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 Наступна > Кінець >>
Сторінка 6 з 8

Powered by Joomla!1.5 Multicategories

Знайомтесь: книжка!

Клаус Гагеруп Золота Вежа

solota_vezaЧасом з нашими рідними стається щось таке, чого не мусило статися. Щось болісне і трагічне.

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер