Владьо і приблудне цуценя

PDF Print E-mail

Оповідання про зиму

Автор: Анатолій Григорук   

Дві ночі й два дні з неба, як із лантуха, сипало снігом. І чорні в загатах хати, і хлівчики, і збляклі на дощах садки та городи — все огорнула біла святкова габа.

Навіть стовпці в тинах вирядились у гостроверхі шапки і стояли вподовж вулиці самовдоволено й урочисто, мов почесна варта.

Владьо збіг із ґанку й, весело хекаючи, заходився прокидати до воріт стежину.

Коли це од ставка долинув невиразний гомін.

Владьо прислухався. Далі — лопату в замет. Ускочив до сіней, вхопив саморобну клюшку й бігцем подавсь у долину.

На підметеному льоду баталія була в самім розпалі. Ось хлопці збіглися й, наче підтяті, попадали в малу купу. Далі схопились на ноги й, гамселячи по старому гумовому підборі, що правив за шайбу, вмить перемайнули од гатки до іншого краю ставка. Над долиною стояв різноголосий лемент. Товста крига жалісливо кумкала і стогнала.

Владьо пригас до грудей клюшку й собі закричав:

— Федя, Федя прикривайте... От іще! Таку шайбу проґавили!

Владя так і поривало в самісіньку гущу. Та ніхто його до гри не кликав, і він, ковтаючи гіркоту, самотньо кляк осторонь.

З-поміж усього гурту Владьо найдужче шанував Василя Говдирю. Ото вже спритний! Проти нього хай мур стоїть — все одно проб’ється.

Ось він жене вперед — а поли куфайки мають, як крила. Ториг плечем Степана Бараболю. Беркиць долу ще двох хлопців. Шайбу трохи назад. Клюшкою мах, мах — гол!

За Владьом аж снігова курява знялася — так він гайнув до воріт. Де й зашпори в пучках поділися!

— Василю, любчику, — шепотів він, — я так старатимусь!.. От побачиш, не підведу...

Виставивши поперед себе клюшку та пригнувшись, Владьо, мов кіт, що налагодився стрибнути на мишу, укляк у чеканні.

І знов заторохтіли палиці, застогнав під ногами лід.

Перегодом, збившись у гурт, хлопці запалили цигарки. Стали повагом цідити дим. Владьо й собі попросив цигарку. Та Говдиря насунув йому на очі шапчину, добродушно зронив:

— Ану киш!.. Коваль коня кує, а жаба й собі лапу дає.

Владьо хоч і скривився, але не відчув до Василя великої кривди. «А цур їй, тій цигарці, — подумав він. — Од неї тільки в горлі пече».

Владьо сперся на клюшку, замріявся. Гарний хлопець Василь. Товариський, не гордий. Ото б мати його за приятеля — всі хлопці на кутку заздрили б. А що вже він, Владьо, то геть у всьому догоджав би Говдирі. От хоч би той і провалився на ставу. Всі з переляку в ноги та до берега. А Владьо поповзом, поповзом дістався б ополонки, простяг Василеві клюшку й витяг на кригу...

Владьо так поринув у свої думки, що не зразу й застеріг у гурті причаєний шепіт.

— Не сполохайте, братці! — змовницьки протуркотів Василь і, балансуючи руками, став виступцем наближатись до верболозу.

Владьо й собі подивився в той бік, що і всі, і побачив маленьке рудувате цуценя. Воно втомлено брьохалося заметами до гурту — окацубле, худе, нещасне.

— Ф’юїть, ф’юїтьі — ляпнув себе по стегні Говдиря.

Цуценя махнуло хвостом. Заскімлило. Далі ступило на лід і довірливо наблизилось до Василя.

Той присів навпочіпки. Рукавицею погладив приблуду по спині. Глянув на Владя, підморгнув:

— Збігай ондечки на воротях бляшанку з-під консервів візьми. Та швидко!

Владьо гайнув до воріт, надумуючись дорогою, чим це Василь збирається годувати цуценя, і поки біг, вирішив: «Заберу цього мерзляка додому... Де йому дітися...»

Тим часом Говдиря дістав із кишені ізоляційну стрічку, — він тримав її напохваті, бо нею добре було обмотувати клюшку на згині, щоб міцніша була, — хутко зробив зашморга, просунув у нього пожовану з країв кришку від бляшанки і два вільні кінці цупко прив’язав цуценяті до хвоста. Далі підхопився на ноги й заволав:

— Тюгу його! Тюг-гу!

Хлопці й собі загорланили на всю долину, молотячи клюшками об лід.

Цуценя скочило вбік, злякано озирнулося. Воно калікувато стрибало по ставу. А ззаду, нагонячи на нього жах, торохтіла порожня консервна бляшанка.

«Нащо ж це, га? — мало не плачучи, подумав Владьо. — Тепер цуцик пропаде... задубіє в степу...»

Він перевів очі на того, за ким ще зовсім недавно ронив дух. Ок як душиться сміхом! Раденький!..

— Ех ти ж!.. — не тямлячи себе, гукнув до Говдирі Владьо. — Ех ти!

Він пожбурив Василеві до ніг клюшку й, не озираючись, побіг за цуценям у сніги.

 

Знайомтесь: книжка!

Юлія Потеречко Альберт Ейнштейн

enshtejinКнига «Альберт Ейнштейн» — це книга-біографія, яка розповість дитині про унікального вченого ХХ століття,

Детальніше...

Опитування №11

Чи є для Вас родинне читання радісною подією сімейного спілкування?

Так - 88.9%
Ні - 11.1%

Всього голосів: 9
голосування за це опитування закінчилось на: 07 трав. 2016 - 21:11
Банер