Чому лютий короткий

Вірші про зиму

Чи то жарт напівзабутий,

Чи одна із небилиць —

Тільки чув я, ніби Лютий

Довгий-довгий був колись.

Він у шапці-невидимці

Мандрував собі щодня

По дорозі, по стежинці,

По заметах навмання.

Де не ступить — наче глиця

Стане вмить колючий сніг,

На льоту замерзне птиця

І впаде йому до ніг.

А дихне — ставки і ріки

Лід засклить аж до весни,

І поснуть, бува, навіки

Судаки, лящі, лини.

По горбах і кручах голих

Мерзнуть кози і зайці...

І забили тут на сполох

Побратими-місяці.

На узліссі просто неба

Раду скликали мерщій.

— Гріти землю швидше треба! —

Загули навперебій.

Ну, а Лютий не зважає,

Все те байдуже йому,

Не припас, мовляв, тепла я,

Де ж тепер його візьму?

І сказали побратими:

— Це турбота не твоя,

Вахту Березень нестиме

Від сьогоднішнього дня.

... Чи то жарт напівзабутий,

А чи й вигадка, гляди, —

Тільки от говорять люди,

Що відтоді місяць Лютий

Став короткий назавжди.