«Візьму собі твою співочу душу...»

Свій шедевр – драму «Лісова пісня» Л.Українка написала на Кавказі всього за 12 днів. Це було влітку 1911 року. 100 років він зачаровує читачів своєю поетичністю, гармонією почуттів та щирістю, і залишається донині актуальним. Вистави за цим твором не сходять з театральних лаштунків.

Які ж джерела цього твору?

Останні 10 років свого життя Леся Українка жила в Києві, на Кавказі, у Криму, в Італії. Вологий клімат Волині та Полісся шкодив її здоров'ю. А так хотілося побувати в місцях свого дитинства! У листі до матері 2 січня 1912 року Л. Українка зазначала, що «Лісова пісня» з'явилася в результаті спогадів про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки-мавки.

Майже кожен рядок «Лісової пісні» має фольклорну основу, уся вона зіткана з казок, легенд, заклинань, ворожінь. Ліси, озера, села з рідної Волині. Цікаво, що всіх не казкових персонажів узято безпосередньо із життя, змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. Прототипами героїв драми стали волинські селяни, зокрема Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати Леся в дитинстві. Під час читання драми потрапляємо у царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців Волинського Полісся. Фольклорно-фантастичні персонажі драми знайомлять нас із давніми уявленнями народу про світ природи. Кожен міфічний образ, створений народною уявою, сповнений великої мудрості, моралі, поезії...

У драму-феєрію поетеса вклала «цвіт душі» і вилила зі свого серця «те, що не вмирає». «Лісова пісня» – це гімн природі і красі людських почуттів – коханню і вірності.

Читайте! Насолоджуйтесь!