Молода норвезька письменниця Марія Парр написала прекрасну повість «Вафельне серце» про життєрадісну Лєну та її друга Трілле, котрі не можуть і дня всидіти без пригод. Але попри пустощі та веселощі, у тексті присутні й теми смерті та втрати родичів. Авторка делікатно подає ці події, акцентуючи не на самій смерті, а на ставленні до неї живих, на пам'яті про добрі вчинки людини, котрої не стало.
Тому, коли помирає бабуся Трілле, діти, звісно, сумують разом із дорослими, але цей сум не є чорним смутком та депресією. Вони з теплом у серці згадують її вафлі, її посмішку та інші характерні особливості. Авторка пояснює, що бабуся потрапила на небо, і замість них тепер ангели смакують її вафлі. Книжка отримала премію «За дитячу літературу новонорвезькою», а також премію фонду вікарія Альфреда Андерсона-Рюстса. 2011 року за мотивами повісті «Вафельне серце» знято багатосерійний художній фільм.
«Тоді дідусь глянув на мене серйозно і сказав, що сумувати за кимось – найпрекрасніше зі всіх сумних почуттів». – Зрозумій, друже Трілле, якщо комусь сумно через те, що він скучає без когось, отже, він цю людину любить. А любов до когось – найпрекрасніше почуття у світі. Ті, без кого нам погано, у нас ось тут! – і він сильно вдарив себе в груди».
Також присутня і тема війни – у спогадах тої ж бабусі.
«Батьки діда і баби-тітки під час війни постійно порушували всі заборони і правила, тому що під час війни все навпаки. І те, що забороняють, якраз і є найчеснішим і найправильнішим».
Марія Парр. Вафельне серце / Переклад з норвезької Галини Кирпи. – Вінниця: Теза, 2011. – 188 с.
|
У Рікки знову ціла купа проблем. Ненависна їй однокласниця Ґітте теж закохана в Джіммі і,
Впродовж тижня напередодні Великодня наші друзі, завітавши до бібліотеки, ставали учасниками етноподорожі «Великдень разом з бібліотекою»:
«Диво калинове», «Чари барвінкові», «За Україну молюся!» Ці книги – мудрий батьківський заповіт Дмитра Білоуса майбутнім поколінням любити і шанувати рідну мову,
Книги живуть, коли вони в руках читача!