Як Микола був коровою

Читати казки онлайн

Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хат­чину, а в тій хатчині повно дітей.

Одного разу пішов Микола з жін­кою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задарма цілий рік служив, веде з ярмарку корову.

Жінка Миколи зашепотіла:

— Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко!

— Цить, жоно, — відповідає Ми­кола. — Багач мені винен, то й коро­ва буде наша.

Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів мотузок, засилив собі на шию. Корова — в ліс пастися, а Микола йде за бага­чем. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка, і повела корову додому.

А багач ішов і не оглядався. Не знати, як довго йшов би він так, та здибав знайомого купця.

— Гей, сусіде, — гукнув той ще здалеку, — що ти дав за цього вола?

Багач і тепер не оглянувся, лише сердито буркнув:

— Коли ти й досі не відрізниш вола від корови, то хоч помовчи.

— Та яка то корова, то віл, — реготався стрічний купець. — Як не віриш, то сам подивися.

Багач озирнувся і за голову схо­пився :

— Чорт таке видів?! Купив доб­ру корову, а таке сталося.

Купець посміявся та й пішов собі, а багач став серед дороги і не знає, що діяти.

— Звідкіля ти тут узявся? — пи­тає він Миколу.

— Я й сам не знаю, — відказує той. — Не пригадую, щоб ти купив мене коровою.

Багач не може отямитися.

— Як ти став коровою?

— Не знаю, — каже Микола, — але здогадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим. Служила вдова в мене мало не задарма рік. Я скупився заплатити їй зароблене, і за те вона мені залаяла: «Миколо, бодай ти став коровою і був нею доти, доки не виплатиш мені зароблене молоком».

Багач вислухав і вилаявся:

— Послав тебе чорт на мою голо­ву. Іди собі та не роби сміху з мене.

— Що ти кажеш? — розсердився на нього Микола. — Це тобі не обійдеться так легко. Хто чув таке, щоб невинному чоловікові мотузку на шиї засиляти? Мусиш на суді відповідати.

Бачить багатий — біда буде. За­платив Миколі гроші, щоб той зго­дився мовчати.

Прийшов Микола додому з повни­ми кишенями, а жінка вже встигла корову подоїти і молока дітям нали­ває.

Через якийсь час корова отелила­ся, і вигодував Микола другу. Ста­ру вирішив продати.

Йдуть вони з жінкою на торг і корову ведуть. Тільки прийшли, а їх обступили з усіх боків купці, бо кра­щої корови, як у них, у той день не траплялося. Жінка тор­гується, а Микола роздивляється довкола. Коли бачить — іде огляда­ти корову її колишній хазяїн. Ска­зав про це Микола жінці і тихень­ко вбік. А багач оглянув корову і зашепотів їй на вухо:

— Що, Миколо, знову тебе про­дають? Так тобі й треба. Та я не такий дурний, щоб тебе купити, — і пішов собі геть.

А Микола з жінкою продали коро­ву і повернулися додому, раді, що насміялися з багача.