Правда і брехня

Читати казки онлайн

Був собі один чоловік — брехло несусвітне. Усе життя тільки те й робив, що інших обдурював та обкрадав.

Зненавиділи його селяни. Не те що в гості кликати, а й вітатися соромилися.

Бачить брехун, немає йому життя в селі: взяв бурку та й подався світ за очі. Дев'ять днів ішов і дев'ять ночей, дев'ять гір перейшов. Аж присмерком приходить він в одне село. А саме такий дощ уперіщив, що змок брехун до нитки. Ото прикинувся сліпим та й стукає до одного селянина:

— Чи не пустите незрячого переночувати?

А той селянин був правдивий, за своє життя й разу не збрехав. Як побачив сліпого, одразу ж запросив до господи. Дружина господаря принесла новий одяг, а мокрий ви­прала й повісила сушитися. Наго­дували гостя та й поклали в чисту постіль.

Полягали спати й самі. Тільки лихий брехун не спить, роздив­ляється по хаті, що б його поцупити. А що не набачив нічого, то ранень­ко схопився, накинув господарів одяг, поклав у кишеню три срібні монети, у мішок усю одежину та й накивав п'ятами.

Прокинувся селянин, бачить: ані сліпого, ані одягу. Ото й думає: «Злодій ще не встиг утекти далеко. Піду, може, наздожену». І справді, в одному селі наздогнав та й каже тихенько:

— Не соромно тобі, повітав тебе як гостя, а ти мій одяг украв?!

А брехун як залементує:

— Це ти злодій, а не я. Сліпий сірома, йду собі дорогою, а ти хто­зна-чого причепився. Я в тебе в ха­ті зроду-віку не був, а цей одяг мій!

Селянин не витримав, підбіг і ви­дер у злодія з рук мішок.

На ґвалт позбігалися люди. Тут злодій і ну бідкатися:

— Оцей пройдисвіт хоче в мене останню одежину відняти!

Пожаліли люди незрячого, наки­нулися на селянина, набили, мішок забрали й віддали брехунові. Скіль­ки не доводив селянин, що то одяг його, ніхто йому не вірив:

— Як тобі не сором, хіба незря­чий зможе обікрасти?

А тут злодій вже й зовсім осмілів, каже людям:

— Коли це одяг його, так хай ска­же, що є в кишені!

А селянин:

— Нічого я туди не клав!

— А бачте, бреше, бо в кишені в нього три срібні монети лежать. Ко­ли штани його, то чого там мої гро­ші лежать?

Дивляться люди, аж у кишені й справді три срібні монети.

Ото взяли та й іще раз набили дядька, щоб удруге не обкрадав сліпих.

А селянин тільки скрушно похи­тав головою:

— Де ж та правда? Мене обікрадено, ще й мене ж таки й бито!

Аж ось вийшов з гурту один си­вий дід, підійшов поволі до сліпого та й каже:

— Цей одяг пошили у Багдаді, геть увесь червоними смужками по­розшивали, де то вже тобі до такого одягу.

Тут сліпий як закричить:

— Що ти городиш, хіба не бачиш, що немає на ньому ніяких червоних смужок!

Забрав дід у нього одежину та й віддав селянинові:

— Це й справді твоє.

А брехуна прогнали звідтіля, щоб і близько не було.