Силомір

Оповідання про літо

У неділю приїхав до мене з села двоюрідний брат Федько. Пішли ми з ним до парку погуляти. Аж тут бачимо — юрба хлопчаків. Виявляється, поставили в парку силомір, і кожен хоче свою силу показати. Гупають по гумовому кружку дерев’яним молотком, але рідко хто до середини шкали стрілку підбиває.

— Давай і ми спробуємо, — кажу Федькові.

— Давай, — згодився він.

Стали ми в чергу, чекаємо. Дивлюся я на Федька — якась неспортивна в нього фігура! Не те що в мене. От я й питаю:

— Федю, ти займаєшся спортом?

— Аякже, — каже. — Води з колодязя принести чи дров нарубати — завжди я!

— Ха, рубати дрова — хіба це спорт? — сміюсь я. — От я спортом займаюся по-справжньому! Гантелі вижимаю, еспандер розтягую, з «грушею» працюю... В тебе хоч «груша» є?

— Є аж дві. Одна цього року всохла, а друга, лимонка, ще родить.

— Та я не про дерево тебе питаю, а про боксерську «грушу»! Бачив, у мене в коридорі мішок з піском висить? Ото і є «груша». Я на ній удари відпрацьовую. Ось зараз дійде наша черга, побачиш, який у мене удар!

Нарешті підійшла наша черга. Взяв я молоток у руки, розмахнувся і як вдарю по кружку! Стрілка більш як до половини підстрибнула.

— Отак! — кажу Федькові. — А тепер спробуй ти. Побачиш, наскільки в мене сильніший удар!

Він нічого не відповів, поплював на долоні, взяв молоток, розмахнувся і вдарив.

— Ого!—загукали хлопчаки. Дивлюсь — а стрілка аж на вершечку шкали опинилась!

Не чекав я такого!

— Ну й ударчик у тебе!—кажу. — Як це тобі вдалося стрілку аж під верх підбити?

Федько усміхнувся.

— А я уявив собі, — каже, — що у мене в руках не молоток, а сокира, а то не гумовий кружок, а сучкувате поліно, і мені конче треба його розколоти!.. Ну, що, ще по разу спробуємо?

— Ні, — кажу, — краще ходімо купимо морозива...