Гірке морозиво

Оповідання про літо

— Петрику, ти це куди біжиш?

— По морозиво, — підкидаючи на долоні монетку, похвалився хлопчик.

— Я теж з’їла б... — зітхнула Оленка. — Та ... грошей зараз немає...

— Ходімо, дам половинку, — запропонував Петрик. — Тільки потім віддаси цілу. Згода?

Оленка здивовано подивилася на Петрика. Ну й жаднюга! Але промовчала. Дуже вже хотілося їй морозива. А онде й лоток, біля якого товпилися люди.

— Постривай, Петрику! — дівчинка смикнула Петька за рукав і показала на дідуся, який штурхав костуром по землі, наче щось шукав.

— Дідуню, ви щось загубили? — спитала Оленка.

— Ой дітоньки, старість не радість. Поспішав ось по ліки, та спіткнувся і розгубив гроші. А окуляри дома забув, у піджаку. Тепер дивлюся-придивляюся, а воно в очах все мерехтить і розпливається.

— Та ми вам враз допоможемо, — защебетала дівчинка і кинулася разом з Петриком збирати монети.

— Ну, от і все. Тримайте, — передаючи гроші старому, мовив хлопчик.

— От спасибі, от спасибі, мої голуб’ята! Виручили діда. — Дідусь задоволено посміхнувся у довгі вуса і почимчикував у бік аптеки, а діти— мерщій за морозивом.

— Дві порції дайте, — задихавшись від бігу, попросив Петрик.

— Як дві?—спантеличилася Оленка. — У тебе ж грошей було тільки на одну.

— Т-с-с-с! — Петрик приклав пальця до уст і озирнувся, перевіряючи, чи ніхто не почув. — Я, коли збирали монети, на одну наступив. Все одно дід недобачає. А нам зате обом по морозиву буде.

— Постривай. Я щось не розумію...

— Ой! Ну яка ти чудна! Ти ж хотіла морозива? Хотіла. Тепер бери і їж. І віддавати не будеш.

— А якщо дідусеві на ліки не вистачить. Ти подумав?

— Хе! Велике діло — двадцять копійок. А якби не ми, він би ще й досі їх шукав.

— Який сором, — обличчя дівчинки зашарілося, як ягоди горобини восени. Вона стояла розгублена, ладна втекти світ за очі або провалитися крізь землю. — Я не хочу такого морозива, — промовила рішуче. — Це... це гірке морозиво! — майже закричала. А далі благально: — Тітонько, нам тільки одну дайте. Одну.

— Морочите голову: одну — дві, дайте — віддайте, — пробурчала продавщиця, кидаючи на лоток двадцять копійок.

Оленка тільки цього й чекала. Схопила гроші і бігом до аптеки.

— От чудна, — розгортаючи пачку, знизав плечима Петрик. — А говорила, морозива хоче.