Мандри по дну морському

Оповідання про літо

Над усе Володя любить мандрувати. Хлібом його не годуй, тільки пусти в ліс, у поле... А почнуться літні канікули — він і туди гайне, куди навіть не кожен дорослий дістанеться. І повертається з повним рюкзаком. І камінці у ньому усякі, і черепашки, й коробочки з найрізноманітнішими взірцями грунтів.

— Навіщо тобі оте все? — не раз, бувало, допитувалася в нього мати, витрушуючи з рюкзака немудру всячину після чергового повернення Володі з походів.

Все, що можна дізнатися про землю, на якій він живе, по якій повсякдень ходить, — усе хоче знати Володя. Щоб, як виросте, з певністю братися за діло, котре припаде йому до душі ще змалку...

— То де, — якими світами незнаними гасав ти сьогодні, мандрівнику наш? — запитав якось батько, коли Володя стомлено опустив на підлогу свого нелегкого рюкзака.

— Ти й не повіриш, хоч і правду скажу, де був.

— Он як! А все ж? — зацікавився батько. А ще дужче Галинка — молодша Володина сестричка. Вона аж зіщулилася, аж дух затамувала.

— Ходив я, тату... по дну морському. Так-так! Не вірите? Тоді самі подивіться. Що оце таке, га? Інтересно?! Отож-бо.

У Галинки очі аж горять. Дійсно, що то? Вона хоч і не бачила справжнього моря, проте знала: воно велике-превелике і таке глибоке, що й дна не дістати... А він, Володя, навіть ходив по ньому... Ото дивина!

Тим часом батько уважно розглядав якісь черепашки...

— Справді, — сказав він згодом, — це не річкові, а таки морські черепашки. Себто мушлі з них. А були ж вони колись живі... Давно-давно! Багато мільйонів років тому. От і виходить, любий мій слідопите, що ми живемо зараз там, де колись дуже давно було море. О, це велика і прекрасна наука — про нашу землю. Зветься вона геологією. Вивчає ж геологія походження і будову землі, її природні багатства, що звуться корисними копалинами. Отже, Володя сам дійшов правильного висновку, що поверхня нашої землі не була завжди такою, якою ми бачимо її тепер... Земля повільно змінюється. Там, де колись було море, — тепер степи, ліси, навіть гори утворилися. А там, де були колись пустелі, — нині моря розлилися! Тільки вже не самі по собі, а люди їх створили. Отож — земля змінює своє лице не лише сама собі, а ще й люди їй допомагають.