Джерельце

Оповідання про літо

У одному місті жила Людина, що ніколи не усміхалася...

І якось на головній площі того міста крізь товстий шар асфальту пробилося мале Джерельце.

— Геть замурувати його! — звеліла Людина, що ніколи не усміхалася.

Звеліла — й з’явився на площі важкий Каток. Товстим шаром асфальту він забив Джерельце.

Заспокоїлася та Людина, ще зручніше вмостилася у своєму великому кріслі.

Але раптом доповідають:

— Знову б’є Джерельце!

Аж підскочила з крісла Людина, що ніколи не усміхалася. За наказом її цілою горою асфальту затрамбували площу.

А неспокійне Джерельце, як і перше, до сонця прорвалося — чисте, студене.

Побачила те Джерельце Весела Людина. Зраділа. Каже:

— Давайте Водограй влаштуємо. Усі очі відкрили: а й справді! Відтоді на площі дзвенить музика ясного Водограю, райдугою сонячною переливається. Людей звеселяє. Навіть асфальт не таким сірим здається.