Історія з географією

Оповідання про осінь

(Сценка)

Класна кімната. Лариса схлипує. Лесик потирає щоку. Федько набурмосений. Оленка дивиться у вікно. Заходить вчителька.

Вчителька. Так що тут скоїлось, розповідайте.

Лариса. А він, він...

Лесик. Що «він»? Сама... Я... Вона... Я ішов, а на підлозі лежала книжка... «Географія». Я наставив ногу і питаю, чи можна переступити. Тут мене Оленка штовхнула...

Оленка. Переступити?! Та ти наступити на неї хотів... А я тебе не чіпала!

Лесик. І чіпала! Чіпала!.. Я й не думав наступати на книжку, пожартувати хотів...

Лариса. Не думав, а наступив! Добрі мені жарти!

Лесик. Кажу ж — не ви-нен! Причепилася... То все Оленка...

Оленка. Що — Оленка?..

Вчителька. Так. Нумо по порядку. Ти, Ларисо.

Лариса. Я... я кинула на Федька «Географію», бо він мене шарпнув за косу, коли я... ну... ручку не віддавала...

Федько. Ось бачите, Надіє Миколаївно, з Лариски все почалося: ручку заграбастала та ще й пальцем у вухо влучила... Подряпала осьде...

Лариса. От-такої! Подряпала?! Вухо!.. От вигадник!

Федько. Вигадник?! Стою собі, нікого не чіпаю, а мене хтось — хрясь по вусі. Зирк — а то Лариска. Б’ється, дряпається ще й регоче.

Вчителька. Чому ж, одначе, книжка опинилася на підлозі?

Лариса. Федько смикнув мене за косу, а я хотіла дати здачі і... не попала «Географією». А Лесик безсердечно потоптався по ній брудними черевиками.

Лесик. Еге, а ти мене опісля стукнула? Стукнула. Мою «Алгебру» до дошки жбурнула? Жбурнула.

Лариса. А ти мене штовхнув та ще й щоденника аж на шафу закинув. Взагалі, знай: додому я не піду, доки ти мою книжку не почистиш.

Лесик. Раджу звернутися до хімчистки. Дати адресу?

Лариса. Туди слід здати б тебе самого!

Вчителька. Однак я хочу дізнатись: хто почав першим?

Лариса. Безумовно, Лесик!

Оленка. А я вважаю, Федько!

Лесик. Не будемо сперечатись! Тільки Лариса!

Федько. Та й Оленка добра...

Вчителька. Годі! Тут мені загалом все ясно. Але як ви поводилися, поясніть, на уроці Жанни Петрівни? З’ясовували далі стосунки? Ось ти, Ларисо, увесь час якаєш. Отже, й підеш до Жанни Петрівни вибачатися за всіх. Домовилися?

Лариса. А чому це я, цікаво? Хай Лесик іде. Він у нас найрозумніший!

Федько. При чому тут Лесик, тобі слід іти або Оленці.

Оленка. Красненько дякую за пораду!

Лесик. Якщо справедливо чинити — то вибачатись повинна все-таки Лариса.

Всі четверо кричать, махають руками. Німа сцена.