Урок

Оповідання про весну

Часто в розмовах можна почути приказ­ку: сивий, як лунь. Але, мабуть, не всі знають, що воно таке — сивий лунь. Не знав цього і я, хоча не раз і не два чув ту приказку.

Але згодом вичитав, що лунь — це хижий птах. Є їх кілька видів: польовий, степовий, болотяний і луговий. Та назва «сивий» най­більше пасує до польового луни. Старий самець має попелясто-сірі крила й спину, білу голівку, майже білий живіт.

Навчившись відрізнити луня від інших пта­хів, я почав спостерігати, як він полює. І ось що помітив: він завжди вилітає в один і той же час і дотримується облюбованого маршруту. Політ його досить незвичайний — птах так ріпко махає, крилами, що здається, ніби він дуже втомився й ось-ось упаде. Л насправді лунь пильно вишукує здобич: мишей, ящірок, дрібних пташок.

Якось блукав я в лузі серед високої та густої трави. Полудневе сонце вже перестало припікати, але повітря було ще гаряче. Стомившись, я ліг горілиць. Тихо шепотіло різнотрав'я, у блакитному небі пропливали маленькі білі хмаринки. Непомітно для себе я задрімав.

Прокинувся від пронизливого крику яко­їсь пташки. Підхопився Наді мною літали луні. Літали не безладно, а мовби трьома поверхами. Найвище, десь метрів за сто над землею, летів старий досвідчений птах, тро­хи нижче — троє молодих, а ще нижче — стара самиця. Що воно за парад такий? По­чав спостерігати.

Старий лунь вправно хапав із землі здо­бич, злітав угору і кидав її. Молоді луні намагалися зловити, але спочатку це їм не вдавалося. Тоді здобич підхоплювала сами­ця, що летіла нижче. Піймавши, вона піді­ймалася вгору, а самець займав її місце внизу, і навчання тривало далі. Нарешті один молодий лунь таки зумів упіймати здобич, і батько хутко почав шукати нову.

Щодалі йому довелося робити це частіше та частіше, все спритніше підхоплювали здобич діти. Та раптом у небі сталося щось дивне. Двоє кмітливіших молодих птахів що­разу спритно ловили здобич, не даючи її третьому. Ніби насміхалися з його непово­роткості. Тоді розгніваний батько стрімго­лов кинувся вниз і відігнав бешкетників. Тепер засвоїти науку полювання мав тре­тій молодий лунь. На це пішло десь із пів­години.

«Скільки ласки й суворості, наполегливо­сті й терпіння, — подумалось мені, — потріб­но батькам, щоб навчити дітей уму-розуму».