«Хто росте у парку»: казкотерапія

2 травня о 15.00 у мистецькому центрі "Підземний Перехід Ваґабундо"

у рамках проекту "Бібліотека в дії: казкотерапія" центральна бібліотека для дітей Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради знайомила дітей з книжкою Катерини Міхаліциної та Оксани Були «Хто росте у парку».

Знайомство з парком, з парковими деревами для маленького читача – це цілий світ, і він відкривається для нього!

Діти слухали казку, на екрані демонструвалися ілюстрації до твору, і слухачі роздивлялися їх. Було спілкування про прочитане, про власний досвід спостереження за парковими деревами. Малеча з задоволенням долучилася до творчості – розмальовувала дерева, листя, плоди тих дерев, про які щойно дізналася.

Сьогодні малеча дізналася про тонкощі дерев, яка кора і крона у того чи того дерева, як виглядають насінини, квіти й плоди, де росте й чим особлива кожна рослина. Казка «Хто росте у парку» підштовхне дитину уважніше придивлятися до світу, який її оточує під час прогулянки в лісі, парку чи саду.

Кожний малюк у казковій формі отримав дуже важливі повідомлення про самоідентифікацію та пошук власного дому й місця у світі.

Малеча з задоволенням взялася до запропонованих розмальовок.

Розфарбовуючи дерево чи листок, чи плоди дерев, діти ще раз знайомилися з ними: обирали потрібний колір, пізнавали розміри, контури. Картинки закарбуються у пам'яті, і коли дитина зустріне ці об'єкти у реальному житті, вона швидко їх впізнає. До того ж розмальовки – це творче проведення часу, яке розвиває смак, спостережливість, дрібну моторику рук.

Діти провели час у безпечному мистецькому просторі, з якого вийшли гармонійно збагаченими: читацький простір стимулював дитячу цікавість, активізував зорові, слухові, майстерні та емоційні канали сприйняття.

Нинішня зустріч – це ще і тренінг з емпатії: діти уважно стежили за пошуками героя своїх рідних. Під час читання малеча хвилювалася, переживала за долю паростка, і тим самим ми всі разом творити спільний емоційний та ціннісний простір.

Під кінець заходу діти зробили умовне дерево з долоньок, виразивши тим самим свою любов, турботу, своє бажання бути ближчими до природи.