Людина, поет, легенда: Василю Стусу – 85! |
Автор: Івано-Франківська центральна міська дитяча бібліотека | |||
6 січня ми відзначаємо 85 – річчя з дня народження Василя Стуса. Людини, яка не хотіла бути героєм. Не хотіла бути мучеником. Хотіла просто жити в своїй країні чесно, гідно, порядно, по-людськи. Не дали. Пильні виконавці, віддані служаки занепастили чоловіка, батька, сина, брата, поета в одній особі . Але й сьогодні бунтівний і безкомпромісний дух Василя Стуса продовжує непокоїти, радить, навчає. Почуємо Василя Стуса: «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації» Василь Стус «Або світ прийме таким, як я є, як мене народила мати, - Або вб'є, знищить мене. А я – не поступлюся!» В.Стус «Жити на рідній землі і не мати змоги працювати для неї – то танталові муки... Я обираю межи Сціллою і Харибдою, мій вибір – межи смертями. І я обиратиму за принципом гідності, за критерієм честі." В.Стус «Жити у становищі зацькованого зайченяти, якому загрожує кожне шолудиве собача, – то роль не для мене. Зневажати себе, втративши почуття власної гідності, я не годен.» В.Стус Василь Стус для українців є символом непохитності переконань, бо саме за захист української мови і культури та боротьбу за права людини його двічі засуджувала радянська влада. І сьогодні він дуже сучасний, а нам є що в нього перейняти, є чому у нього вчитися!
Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та армії він викладав українську мову та літературу у школі Горлівки. Але тоді радянська влада вважала українську мову "неперспективною" і всіляко витісняла її зі шкільної програми. Тож, батьки учнів часто писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Проте Василь Стус завжди намагався зробити свої уроки цікавими, використовуючи те, що у сучасному світі називають сторітелінгом: він розповідав дітям історії з українського минулого та читав власні поезії. Так учні принаймні постійно чули від нього українську мову і не втрачали до неї інтересу.
Всі хоча б раз в житті чули його фразу: "Хто проти тиранії — встаньте". Її Стус вигукнув на повний голос під час прем'єри стрічки Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна". Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загинув в в'язниці. Учасники прем'єри фільму розповідають, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба розповів про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з'явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса тоді відрахували з аспірантури.
Василь Стус за кілька днів до першого арешту, який стався 12 січня 1972 року, разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так вони протестували проти політики заборони українських національних традицій.
Із 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. А коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Він кілька років взагалі не бачився з рідним. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.
Останні тексти Василя Стуса – це таборові "блоги" (так їх називає автор книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані). У них поет висловив власні роздуми про життя та написав історії людей, які разом із ним відбували покарання. А для того, щоб ці тексти не помітили наглядачі табору, Стус писав їх дрібним почерком на тонких смужках технічного паперу. І врятувати ці 16 нотаток змогла дружина литовського політв'язня Баліса Гаяускаса Ірена – вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».
Через арешти Стус був із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув'язненням. Поета вдруге засудили 15 травня 1980 року, коли Дмитрові було лише 14 років. Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє. Проте Василь Стус продовжував займатися вихованням сина дистанційно – через листи. У них він радив синові, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови. Детальніше про листи Василя Стуса до сина можна дізнатися тут Бібліотека пропонує
Василь Семенович Стус - класик української літератури ХХ століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам'яті людській як нескорений поет-борець. Упродовж тривалого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса (1938-1985) повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Творчість митця є помітним явищем української та світової літератури, усього нашого суспільного життя. Непересічний талант поета, його трагічна доля, відчайдушна боротьба за національну незалежність, відродження духовності, історичної пам'яті українського народу, сміливі виступи проти комуністичної ідеології викликають великий інтерес до особи митця, до його поетичних творів.
До збірки увійшли твори Василя Стуса (1933—1985 рр.), чиє життя обірвалося по багатьох роках тюремних поневірянь за колючими дротами ГУЛАГу. Лицарськи вірний непроминущим ідеалам, він не спасував перед реченцем, бо ж дорогу боротьби і страждань обрав свідомо. Написане вилучали й нищили, а він з вірою, що переможе у двобої, не переставав творити, допоки пронизливі сибірські вітри не видули із кволого тіла роз'ятреної душі. Уціліле ж слово промовляє до кожного з нас, утверджуючи на думці: всі ми залишаємося в'язнями сумління доти, доки не зійде над стужі лою Вітчизною заблукане сонце волі. У збірку увійшли поезії, написані у різні роки.
У книзі вірші й переклади постають уперемішку з документами доби, пізнішими відгуками науковців і, найголовніше, — листами Стуса до рідних (протягом останніх років то був взагалі чи не єдиний жанр, у якому дозволялося писати в'язневі пермського концтабору, — вірші та переклади було заборонено). І відтак ці листи стали не тільки приголомшливим документом доби, а й одним із вершинних надбань епістолярного жанру в усій світовій літературі. Вони далеко переросли рамки конкретних адресатів — поетових рідних, з якими листуватися було дозволено. І сьогодні вони сприймаються як послання Василя Стуса всьому людству — нарівні з його віршами (втім, хтозна, — можливо, й писалися вони не в останню чергу саме з такою метою).
Протягом довгого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса (1938—1985 рр.) повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав... Книгу «Дорога болю» складено з уцілілих рукописів і списків поезійВ. Стуса, які збереглися в рідних та друзів поета.
Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) — талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «...Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».
Василь Стус повернувся на Україну... Через чотири роки по смерті. Його прах перевезено з табірного цвинтаря, що за Уралом, до Києва, на Байкове кладовище. Усе життя йшов він до свого народу, ніс на плечах тяжкий хрест правди і сумління, ішов, знаючи, що сходить — на Голгофу. До книги увійшли спогади друзів поета, товаришів по ув'язненню, уривки з листів, вірші, фотодокументи.
Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув'язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом "Секретно".
Книга «Феномен доби» написана в 1970—1971 рр. Упродовж двох десятиліть рукопис її пролежав в архівах КДБ. Уявляєте силу її смислового заряду? Літературна праця підривала безпеку наймогутнішої на планеті держави, найдемократичнішої в світі країни. Так і було сказано у вироку Київського обласного суду: ворожа, антирадянська, націоналістична. Такий твір міг написати тільки В. Стус, і він його написав, одержавши в нагороду тюрми, табори, заслання, розплатившись за нього власним життям.
|
«Тепер, або ніколи, Рікко» Майкен Нюлунд |
|
Детальніше... |
|
|
|