Поговоримо про читання

Як виховати грамотних дітей

«...Найпростіший спосіб пересвідчитися, що ми виховуємо грамотних дітей, – навчити їх читати, показати їм, що читання – це діяльність, яка приносить задоволення. Найпростіше, що ви можете зробити, – знайти книжки, які сподобаються дітям, дати їм доступ до таких книжок і дозволити їх читати»

Як не зруйнувати дитячу любов до читання

«Я не думаю, що існує така річ, як погана книжка для дітей. Серед дорослих стало модним раз у раз тицяти пальцем у якусь категорію дитячих книжок, жанр чи автора, проголошуючи їх поганими книжками, книжками, від яких дітей слід уберегти. Я бачив, як це стається знову і знову: Енід Блайтон проголошували поганою авторкою, те саме було з Р. Л. Стайном і багатьма іншими. Комікси звинувачували в тому, що вони сприяють безграмотності.

Це маячня. Снобізм і дурість.

Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти люблять і хочуть читати їхні книжки, – адже всі діти різні. Вони можуть знайти історії, яких потребують, діти пропускають ці історії крізь себе. Банальна й застаріла ідея не є банальною і застарілою для них. Адже дитина натрапила на неї вперше. Не віднаджуйте дітей від читання тільки тому, що вам здається, буцімто вони читають не те. Література, якої ви не любите, – це перепустка до книжок, які можуть вам подобатися. І не всі мають ті самі смаки, що й ви.

Добромисний дорослий може легко зруйнувати дитячу любов до читання, заборонивши книжки, які подобаються дітям, або давши їм те, що любите ви, – вартісні, але нудні книжки, сучасні еквіваленти вікторіанської виховної літератури. Врешті-решт, це буде покоління, переконане, що читання – це не кльово і що гірше – неприємно.

Іще один спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – впевнитися, що ніде поблизу немає ніяких книжок. І не давати дітям можливості читати книжки.

Мені пощастило. Там, де я виріс, була блискуча місцева бібліотека. Влітку моїх батьків було легко переконати дорогою на роботу зайти до бібліотеки й залишити мене там. На щастя, бібліотекарі не заперечували проти того, щоб якийсь хлопчина щоранку приходив до дитячої бібліотеки й щоранку опрацьовував каталог, шукаючи в ньому книжок із привидами чи магією, чи ракетами, визираючи вампірів і детективів, або відьом і чудес. І коли я покінчив із дитячою бібліотекою, то взявся за дорослі книжки».

Роль бібліотек для майбутнього людства

«Я думаю, ми відповідальні перед майбутнім. У нас є відповідальність та обов'язки перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, у якому вони, вирісши, житимуть. У всіх нас – як читачів, письменників, громадян – є обов'язки. Я спробую проговорити тут деякі із цих зобов'язань.

Я вірю, що ми зобов'язані читати для задоволення у приватних і публічних місцях. Якщо ми читаємо заради втіхи, якщо люди бачать, як ми це робимо, тоді ми вчимося, ми тренуємо наші уяви. Ми показуємо іншим, що читання це добре.

Ми зобов'язані підтримувати бібліотеки. Ходити до бібліотек, заохочувати інших користуватися книгозбірнями, виступати проти закриття бібліотек. Якщо ви не цінуєте бібліотек, ви не цінуєте інформації, культури, мудрості. Ви змушуєте голоси минулого замовкнути й руйнуєте майбутнє».

Відповідальність та обов'язки дорослих перед дітьми

«Ми зобов'язані читати своїм дітям уголос. Читати їм те, що їм подобається. Читати їм оповідки, від яких уже самі втомилися. Читати різними голосами, робити це цікаво й не припиняти цієї справи тільки тому, що вони виросли й навчилися читати самостійно. Нехай читання вголос буде часом, який ви проводитимете разом, часом, коли не перевіряються ніякі телефони й усі марноти світу відкладено на потім.

Ми зобов'язані користуватися мовою. Змушувати себе знаходити значення тих чи інших слів і їх пояснення, висловлюватися чітко, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні заморожувати мову або ж удавати, ніби це мертва річ і її слід ушановувати як покійну. Нам слід використовувати мову як живу річ, яка змінюється, запозичує слова, яка допускає, що значення слів і їх вимова можуть із часом змінюватися».

Відповідальність та обов'язки письменників перед дітьми

«Ми, письменники – й особливо дитячі письменники, – зобов'язані перед нашими читачами. Ідеться про обов'язок писати правдиві речі, особливо важливі тоді, коли ми вигадуємо історії людей, котрих не існує, і вміщуємо їх у місця, яких ніколи не було; ми робимо це для того, щоб зрозуміти: правда – це не те, що відбувається, а те, що дає нам знання про нас самих. Художня література – це, зрештою, брехня, що розповідає правду. Ми зобов'язані не знуджувати своїх читачів, а змушувати їх перегортати сторінки. Зрештою, найкращі ліки для нечитайків – історія, від якої вони не можуть відірватися. І весь цей час ми повинні розповідати своїм читачам правду, давати їм зброю та обладунки, передавати всю мудрість, яку ми зуміли зібрати впродовж нашого короткого існування в цьому зеленому світі. Ми зобов'язані не проповідувати, не повчати, не нав'язувати готових життєвих істин і не розжовувати авторських послань, не годувати ними читача так, як дорослі пташки годують своїх пташенят пережованими личинками. І ми зобов'язані ніколи в житті, ні за яких обставин не писати для дітей нічого такого, чого б не хотіли читати самі.

Ми зобов'язані розуміти й визнавати, що як дитячі письменники ми робимо важливу справу, і якщо ми її провалимо й писатимемо нудні книжки, що відвертають дітей від читання й книжок, ми недооцінимо наше власне майбутнє й принизимо їхні.

Ми всі – дорослі й малі, письменники й читачі – зобов'язані мріяти. Ми зобов'язані уявляти. Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство – величезне, а людина – ніхто: атом у стіні, зернятко рису на рисовому полі. Але правда в тім, що окремі люди все більше й більше змінюють свій світ, люди творять своє майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що все може бути інакше».

За кого ми зобов'язані голосувати

«...Ми зобов'язані робити речі прекрасними. Не робіть світ потворнішим, ніж ви його застали, не спустошуйте океанів, не залишайте наших проблем наступним поколінням. Ми зобов'язані прибирати за собою і не залишати своїх дітей у світі, який ми так недалекоглядно забруднили, обдурили й скалічили.

Ми зобов'язані говорити нашим політикам про те, чого ми хочемо; голосувати проти політиків будь-якої партії, якщо ті не розуміють цінності читання і його ролі у формуванні гідних громадян; якщо вони не хочуть своїми діями зберігати й захищати знання та підтримувати грамотність. Це не є справою партійної політики. Це справа всього людства».