115 років від дня народження Антуана де Сент-Екзюпері

Новини,

Останні новини

Тоніо

Батьки називали Антуана Тоніо. Той час Антуан згадуватиме, як чарівну казку. А доброю феєю в ній була його мати – шляхетна й добра жінка, яка глибоко в собі сховала своє горе, смерть чоловіка, і присвятила себе дітям.

Вона передавала синові любов до літератури, музики, живопису.

Тоніо складає казки, непогано малює, грає на скрипці. І ще його захоплює техніка – різні машини, механізми. Він завжди щось майстрував, креслив. Зі старих бляшанок зробив телефон, до велосипеда прилаштував простирадло і мчав з гори, надіючись хоч на мить піднятися у повітря, як на крилах. Недалеко від їхнього дому був аеродром, і 12-літньому Антуану пощастило політати на літаку.

Світ його захоплень був широкий. Хлопець ріс в атмосфері затишку, доброзичливості, його нахили вільно розвивались. Енергійний і пустотливий, фантазер і задирака, а водночас дуже сором'язливий і вразливий, вимогливий, але не вередливий, мрійник і завзятий суперечник – таким був малий Тоніо.

Пілот Сент-Екс

Спочатку він задумав стати морським офіцером. Але провалився на творі. Треба було описати патріотичні почуття солдата, який повернувся з війни, а він написав: «Я не був на війні і не хочу говорити з чуток». Потім було навчання в Академії мистецтв. Провчившись майже півтора року, він кидає навчання, добровільно йде в армію – записується в полк винищувальної авіації. У 21 рік Антуан знайшов свій шлях. Він дивує своє начальство витонченістю розуму і внутрішньою незалежністю. Він стежить за польотами, заздрісними очима дивиться на льотчиків. Тепер йому самому хочеться літати. На військових літаках-винищувачах не дозволяли вчитись. Але поряд був один з перших аеродромів цивільної авіації. Тепер вони прокладали мирні повітряні траси. Ось на такій машині, умовивши цивільних льотчиків, Антуан уперше сів за штурвал. Старий літак міг будь-якої миті рухнути на землю, за навчання довелося заплатити 2000 франків (допомогла мати) – та яке це мало значення для людини, яка відчула крила!

Антуан дістає права цивільного льотчика, трохи згодом – військового, закінчує офіцерські курси, і восени 1922 року він уже молодий лейтенант. Він закохується, заручається. Але через три місяці зазнає аварії. Поранення важке – травма черепа. Батьки нареченої поставили йому вимогу: щоб одружитися, треба відмовитися від небезпечної професії. Цього він не міг зробити. Екзюпері більше не думає про одруження.

Письменник-пілот

Найяскравіші переживання у нього пов'язані з польотами. І він починає писати про те, що пережив. Це приносить неабиякий успіх. Друзі впевнені, що пером Екзюпері досягне багатства і слави. А йому несподівано випадає можливість повернутися до своєї небезпечної професії, і Екзюпері не вагається: «Я хочу літати, тільки літати». Друзям дав недвозначну відповідь: «Перш ніж писати, треба жити».

В пустелі він ніби виразніше чує дихання планети і гостріше відчуває, як тісно зв'язана кожна людина з усім світом. В польотах, під спокійне гудіння мотора, в пам'яті виринають картини його щасливого дитинства й бентежної юності, снуються роздуми. Йому пощастило. Він знайшов по-справжньому цікаву справу. Попав у зовсім інше середовище, в сім'ю авіаторів, де найвище цінується мужність, братерство, відданість справі, і тут він пізнав радість людської спільності, якої так жадало його серце. Матері він писав: «Мамочко, ваш син дуже щасливий, він знайшов своє покликання».

Останній політ

Друзі згадували, що в останній його рік небезпека була йому потрібна, «як таблетка знеболювального». Перед своїм останнім польотом залишив записку: «Якщо мене зіб'ють, я абсолютно ні про що не жалкую...»

У свої 44 роки він був занадто старий для військової авіації. Увага й реакція підводили його. За роки польотів він отримав стільки поранень та понівечень, що був навіть не в змозі без сторонньої допомоги натягти комбінезон. Він насилу втискав у тісну кабіну літака своє обважніле, поламане в численних катастрофах тіло. На землі страждав від 40-градусної алжирської спеки, а в небі, на висоті 10 тисяч метрів, — від болю у погано зрощених кістках. Його розсіяність стала легендарною. Він і замолоду літав не «за правилами», а за інстинктом, забував прибрати шасі, підключав порожній бензобак і сідав «не туди». Але тоді його виручало внутрішнє чуття, яке допомагало врятуватися навіть у найбезвихідніших ситуаціях. А тепер він був немолодий і нездоровий, і кожна дрібничка перетворювалася для нього на випробування.

У липні 1944 року вирушив у бойовий виліт, з якого не повернувся.

Як Маленький принц, він і сам не вмер, а просто залишив землю, розчинився у просторі. Засвідчивши так незвичайно та яскраво власним життям безмежність можливостей, моральну й духовну красу людини.

Його літак був знайдений у 2004 році.

Правила життя від Маленького принца

Знаменита казкова повість Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц" (1943) - книга на всі часи. Написана в простій формі, вона має глибокий філософський підтекст. Оповідає про доброту, прихильність та прості й найважливіші людські цінності.

Комусь вона, можливо, здасться занадто наївною і постою, але "Маленький принц" - абсолютно життєва книга. Її можна перечитувати знову і знову, з кожним прочитанням відкриваючи щось нове і актуальне для себе.

Багато фраз із повісті "Маленький принц" стали крилатими, а найзнаменитіша з них, звісно, - "Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив".

• У кожної людини свої зорі.
• Очі сліпі. Шукати треба серцем.
• Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив...
• Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали.
• Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.
• Цей сміх для мене - ніби джерело в пустелі.
• Всі дороги провадять до людей.
• Це дуже сумно - коли забувають друзів. Не у всякого був друг.
• Світ недосконалий!
• Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.
• Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти - це твої дії, і немає іншого тебе.
• Слова тільки заважають розуміти один одного.
• Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий.
• Серед людей також самотньо.
• Нерозумно брехати, коли тебе так легко викрити.
• Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш.
• Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про те пам'ятає.

Письменник прагнув розбудити людей від духовного і морального скніння, від апатії, байдужості, від мовчазної згоди бути отарою, натовпом, «населенням», а не народом.

Хай же загораються в наших душах зорі думок і мрій, спогадів і вражень, віри в людину, які дарує нам Екзюпері.