28 листопада — День пам'яті жертв Голодоморів

Новини,

Останні новини

Ці твори народжувалися і в Україні, і поза нею. Художня правда про Голодомор в певний час замінила історію, котра писалася і переписувалася... Але й література про Голодомор не стала надбанням широкого загалу – ні та, що створена в 20-ті роки, ні та, що з'являлася пізніше – аж до кінця минулого століття. Чому так сталося? Про події цих страшних років не можна було навіть згадувати. Ніхто не міг порушувати цієї проблеми впродовж цілих десятиліть. Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.

На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Євген Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше – про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...».

90-ті роки минулого століття та початок нинішнього позначені тим, що до цієї складної,страшної й неосяжної теми Голодомору звертаються письменники та поети.

У 1990 році з'явилася повість «Голодомор» Є. Гуцала, у 1991 – нова повість А. Дімарова «Самосуд». 1993-й приніс «повість-свідчення» – «Лозинову труну» П. Наніїва та ще ряд творів інших авторів. У 1994-ім виходить роман-трагедія у новелах М. Потупейка – «У лабетах смерті».

Велика кількість документально-художніх коротких оповідань про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.

Сучасні письменники намагаються не тільки відобразити жахіття тих літ, а й відшукати ключі до нових питань. Ці питання про страх і совість, любов і ненависть, відчай і сподівання, пам'ять і безпам'ятство – про все, що вміщує людська душа.

Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які зцілюють душі від байдужості, безпам'ятства і забуття. Цілющими ліками слів.

Пропонуємо Вам докладніше ознайомитися з творами про Голодомор в Україні, які представлені на книжково-ілюстративній виставці «Голгофа голодної смерті».

Василь Барка «Жовтий князь»

Робота над романом "Жовтий князь" була для Василя Барки нелегкою, бо ті страшні картини голодомору, які він бачив вочевидь, гостюючи у брата на Полтавщині в 1932 році, знову і знову виринали з глибин пам'яті, знову і знову мучили його зболіле серце. Тому в романі й відтворені оті найпекельніші сторінки української історії — сторінки страждань, відчаю, гріха, смерті. Василь Барка прагне в своєму романі показати болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на шляху досягнення своєї мети.

У романі зображено життя української родини Мирона Катранника. Це звичайна хліборобська сім'я, яка жила за всіма нормами християнської моралі, довічними традиціями українців, жила в мирі і злагоді. Та голодомор перекреслив існування тисяч сімей на нашій плодючій землі. Перекреслено життя і цієї родини: гинуть майже всі.

"Люта голодність" нищить все святе... І постають перед читачем картини людоїдства; поля, вкритого трупами; вокзалу, де помирає мати Дар'я Олександрівна, не дочекавшись сина; магазину, де торгують (навіть страшно вимовити) людятиною; безлюдного подвір'я Катранників, де помирає, навіть не встигнувши зайти до хати, змучений голодом і важкою дорогою батько.

Смерть. Жах. Страх. Панують і знищують все... Не в силах знищити лише одного — великої душі українця...

Ідея гуманізму пронизує твір наскрізно. Попри все, автор і його герой вірять в торжество людяності, добра.

Уривок з твору:

Пес то наближався, то застигав на місці і довго, мов зачаклований, глядів на кусник їстівного в руці господині. Зрештою, той кусник спокусив переступити через поріг, в нешироко відкриті двері, що зачинилися враз. Андрій ударив качалкою, і приголомшений пес, заскавучавши, припав до землі. Дарія Олександрівна накинула йому на голову мішок. Почала бити костуром, що колись брав її чоловік, коли ходив вулицями, де є злі собаки. Але, раптом опритомнівши, пес підскочив, вирвався з мішка і почав метатися по сінях.

Оленка з самого початку затрусилася від жаху, зачинилася в хаті і тремтить, стоячи біля одвірка. Оченята, ніби в божевільної, з переляку; їй чути поруч гурчання, гавкіт, крик, тупіт.

В сінях мати з розпукою чимдуж била пса, бачачи, що це одно зосталось, бо інакше він покусає, а не дасться в руки; ще в хату вскочить і виб'ється через вікно, зоставивши всіх голоднішими, ніж сам.

Пес осідає і тільки лізе — вже не скочить. Востаннє він смикнувся і впав, тонко поскімливши. Дарія Олександрівна ножем, що приніс син, дорізала пса. Підвелась напівпритомна. Патрала і перемивала до вечора і варила псятину, що бридко несмачною виявилась! Та голод став дужчий, ніж відраза до погані: всі в хаті їли її.

Улас Самчук «Марія»

Коли писався цей твір—у 1932—1933 рр.— в Україні лютував голод, штучно влаштований, з метою винищення селянства котрі годували народ, були найпершими носіями української ментальності, волелюбного духу. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі та безчинства. Зовсім свіжими слідами цих страшних подій пішов і автор. Він присвячує твір «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933». Вже 1934 р. «Марію» було видрукувано окремою книжкою у Львові. Перед читачем постала жорстока правда про становище українського селянства після революції 1917 р. З цієї причини «Марію» в СРСР було заборонено.

Роман «Марія» Уласа Самчука став свого часу справжньою сенсацією. Вражаючий страшними подробицями життя українців періоду насильницької колективізації, цей шедевр української літератури й досі нікого не залишає байдужим, знову й знову нагадуючи про страшний період голодомору 1932-1933 рр.

«Марія» — це не просто твір про голодомор, це твір-реквієм.

За жанром «Марія» — роман-життєпис, адже у творі висвітлюється життєвий шлях української жінки Марії, від народження до смерті. Її життя майстерно переплітається з загальнонаціональним життям України того часу, тим самим роблячи образ Марії узагальнювальним, навіть символічним.

Третя частина «Книга про хліб» розкриває жахливі картини духовного та фізичного занепаду України. Більшовицькі пріоритети та примарні обіцянки «кращого майбутнього» насправді мають за мету корінну руйнацію традиційної моделі українського суспільства, що має за основу важливість та культ сім'ї, працелюбність, набожність, повага до батьків та предків.

А. Листопад «Біла молитва братика»

Поетична збірочка А. Листопад сповнена щемливого болю й зажури. Поетеса через скорботні голоси з 33-го образно передала свій стан душі, своє відчуття пережитого рідним народом. Кожним віршем вона витворює образ-символ, він і вхоплює почуття читачів у свою емоційну напругу співпереживання.

Кожен вірш – мов біла свічечка вкраїнської жалоби за мільйонами невинно убієнних комуністичним режимом у безкровній війни з українським народом.

Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам'ятства і забуття. Цілющими ліками слів.