Виставка "Україна моя барінкова, захистить хай тебе Покрова"

Останні новини

9 жовтня в центральній бібліотеці для дітей відкрилася книжково-ілюстративна виставка «Україна моя барвінкова, захистить хай тебе Покрова».

Виставка присвячена Дню захисника України, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці та в День Українського козацтва. Вона триватиме протягом тижня. Виставка містить такі розділи: «Земля України – то прадідів слава», «За волю України», «Шляхами героїв». 

                                                                                               Число сучасного свята українських захисників було обрано не випадково. Ще за часів Запорізької Січі 14 жовтня відзначався День українського козацтва, а він, у свою чергу, був приурочений до релігійного свята Покрови Пресвятої Богородиці. Козаки вважали Божу Матір своєю заступницею. День пам'яті про чудесний Покров Богородиці завжди відзначали дуже широко і проводили 14 жовтня вибори отаманів. Під гаслом — «Сила нескорених» — українці вперше відзначали свято Дня захисника України 14 жовтня. 10 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко під час виступу на Всеукраїнському форумі учасників антитерористичної операції зазначив, що саме силу нескорених продемонстрували українські воїни, які відстоюють незалежність та суверенітет України у війні з російським агресором. Президент наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День захисника України має стати всенародним святом, таким же значимим як Різдво, Великдень чи День незалежності.

Виставка презентує художню та документальну літературу до теми для молодших та старших читачів.

Що читати в День захисника України

Для молодшого читача

«Козацька абетка», Олексій Кононенко

«Не забуті в народі славні лицарі князі Святослав і Володимир, Ярослав Мудрий і Данило Галицький, Петро Сагайдачний і Богдан. Хмельницький, Устим Кармелюк і Олекса Довбуш, які своєю звитягою і мудрістю, усім своїм життям будували підмури незалежної України. Не забуті давні роки вільної української держави - Війська Запорозького.

Багато було в Україні достойних гетьманів, кошових отаманів, полковників, сотників.

Юні друзі, краяни, земляки, хто вже народився в незалежній Україні, майбутні керманичі нашої держави, пам 'ятайте народну мудрість:

"До булави треба голови". Отож, учіться, вивчайте історію рідного народу, гордіться славними пращурами, бо ви є - Українці!»

«Запорожці», Нечуй-Левицький

Фрагмент казки Івана Нечуя-Левицького «Запорожці» розповідає про подорож молодого лоцмана Карпа Летючого у потойбічний світ запорожців, де він зустрічається із померлим гетьманом. Розпитавши Карпа про сучасне життя України, гетьман зажурився: нічого не змінилося, Україна як і раніше потерпає від «ляхів, москалів і жидів», і молитися за свою землю — єдиний вихід для всіх.

«Дітям про козаків», Коляндрук

Книга пропонує популярну розповідь про українських козаків, пластунів та характерників, їхнє бойове мистецтво та фізичну підготовку, віру й духовне життя. Базуючись на численних історичних працях, спогадах та розповідях, книга висвітлює традиції українського козацтва від минулих часів до сьогодні. Розповідь доповнюють численні ілюстрації козацького побуту та бойових звитяг. Для дітей середнього та старшого шкільного віку, а також їхніх батьків, учителів та усіх, хто цікавиться темою козацтва й історією України.

«Над Кодацьким порогом», А. Кащенко

Адріан Кащенко (1858—1921) — автор великої кількості повістей і оповідань, переважно для юнацтва, з історії козаччини та Запорожжя. Завдяки легкості викладу і романтичному висвітленню історичних подій вони набули великої популярності й донині приваблюють молодь духом мужності запорожців, лицарства, готовності до самопожертви заради свободи. Особливу цінність творам А. Кащенка надають чесність автора у висвітленні як славетних, так і трагічних сторінок нашого минулого, моральна виваженість його поглядів і віра у світле майбутнє. До збірки входять оповідання "Над Кодацьким порогом", "Славні побратими", "З Дніпра на Дунай" і повість "Зруйноване гніздо".

Для дорослого читача

"Музей покинутих секретів", Оксана Забужко

Епічна родинна сага про життя трьох поколінь, сюжет якої охоплює понад 60 років: від 1940-х до 2004-го.

"Це роман про любов і смерть, - говорить сама письменниця, - про те, що зі смертю насправді ніщо не кінчається".

Минулого року пані Забужко отримала за цю книжку премію "Анґелус", яку вручають письменникам Центральної Європи за найкращий роман, опублікований польською мовою. У самій Польщі неоднозначно сприйняли те, що нагороду отримав твір про Українську повстанську армію, яка боролася, в тому числі, й проти польської влади на Західній Україні.

"Я була дуже зворушена тим, що польський читач почув роман", - сказала авторка в інтерв'ю ВВС Україна.

"Солодка Даруся", Марія Матіос

Ще одна сімейна сага. Повість розповідає про скрутну долю Дарусі та її батьків, які живуть у глухому селі на окупованій радянськими військами Буковині.

"Читаючи книгу, я час від часу хотіла її не просто прочитувати подумки, а проговорювати прочитане, і з кожним словом усе голосніше і голосніше. А ще по щоках текли сльози - ні, не від того що мені жаль Дарусю, а тому що я інтуїтивно відчувала, що буде далі", - написала читачка. Сама авторка каже, що її книжка повна пристрастей "загальнолюдського плану". "Вони мали би цікавити людей, які мають бажання не тільки читати, але й думати над прочитаним", - додає вона.

"Червоний", Андрій Кокотюха.

Червоний – це псевдо ватажка осередку УПА на Волині. Історію його життя розповідають троє різних людей: наш сучасник, який знайшов записи свого дядька-дисидента і журналіста, вірний радянській владі міліціонер, який починає сумніватися в офіційній версії подій, та опальний радянський офіцер, який опинився в ув'язненні.

"Розказана переважно від імені цих нібито ідеологічних ворогів, історія Червоного виглядає переконливою і сповнює читача патріотичного запалу", - пише Світлана Пиркало, член журі конкурсу "Книга року ВВС".

«Століття Якова», В. Лис

Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

У житті старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з'являється дівча-приблуда. Вона питає, чи любив він колись, — і виринає десь із глибини пам'яті його кохання, і біль втрати, і круговерть війн та режимів, і радощі та горе в родині, і гріхи й каяття...

«Чорний ворон. Залишенець»,В. Шкляр

Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ.

Немов круки, злетілися на українську землю більшовики, аби розвалити заможні господарства, а часом і забрати життя. Отаман Чорний Ворон починає боротьбу з НКВС. Він зміг урятувати кохану жінку. Але чи побачить колись її знову?

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть

"УПА – історія нескорених".

Ця книжка розрахована на масового, але критичного читача, котрий хоче більше дізнатися про визвольний рух 40-50-х років і прагне фактів, а не оцінок.

Принаймні так кажуть співавтори праці, серед яких директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В'ятрович і керівник львівського музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.

"Там дуже багато ілюстрацій, документів, поданих у простому, науково-популярному контексті", – розповів пан В'ятрович.

Багато документів взято з розсекречених архівів СБУ.

Про сучасних героїв-захісників

«Сапери», С.Гридін

Вони йшли на війну не так, як добровольці й мобілізовані першої хвилі. Четверта хвиля повихоплювала зі спалень і тих, хто на війну не збирався. Звичайних чоловіків, не для війни народжених. Та коли кличуть, вони не ховаються. Йдуть, бо чоловікам інакше не личить. Бо війна — чоловіча робота. Хоч і не всі такі.

Їм непросто навчитися жити без піжам і звикнути до солдатського побуту. Складно вбутися там, де всі — нестерпно різні. Де агресія й брутальність зашкалюють. Часом здається, що здичавілість новобранців виштовхує знічену цивілізацію в далекий кут історії. Над усім у них — дух вольниці й інстинкти.

Свавілля верховодить, поки обставини не ставлять їх у стрій. Поки війна не нагадає про ціну життя. І чому вони там. Тоді приборкують норови, знаходять голови і беруться за роботу.

Їх уже не збити з толку, коли вони — солдати. Бо за ними — земля, країна й рідня. А над ними — Бог, якому відсилають молитви.

Випробування війною пробуджує справжність людини і солдата. Нещодавній покидьок нищить у собі себе потворного. Вчорашній пофігіст, забуваючи про себе, рятує товариша. Неприятелі стають побратимами.

Саме про чоловічий вимір війни ця повість. Про те, якими чоловіки приходять у військо, як поводяться і якими стають. Про псевдочоловіче, брутальне і не тільки...

Її автор знає цю війну як командир саперного взводу. Тому повість вражає тонко спостереженими деталями. І неприкрашеною правдою, яку бачить тільки письменник.

Не варто шукати в «Саперах» банальну правду фактів. Усі події і герої повісті — вигадані. У ній правда життя на війні. Психологічна правда війни.

«Савур-могила», А.Пальваль

Савур-Могила... незвичайне місце. А ця книга не стільки про місця, скільки про людей і серпневі події 2014 року. Як промінь ліхтарика, кинутий у темряву, авторська свідомість вихопила обличчя, дії та враження. І, пропустивши крізь призму власного досвіду і світогляду, перетворила на текст. Багато суб'єктивного, мало пафосу, напевно, є неточності, пов'язані з особистим сприйняттям подій і властивостями пам'яті. Але це спроба передати все саме так, як запам'яталося. Спершу автори писали тексти для себе, щоб зрозуміти, щоб не забути, щоб перетравити отриманий досвід. Бо існують речі, які не можна довго тримати в собі. Спека, втома, обличчя побратимів. Розуміння того, що завтра може не настати. Пил і піт. Це і є війна. Вона завжди поруч.