«Я належу людству...»: до 125 років від дня народження Олександра Петровича Довженка

Останні новини

10 вересня виповнюється 125 років від дня народження Олександра Петровича Довженка, українського прозаїка, кінорежисера.

«Я належу людству...», - писав про себе О. Довженко - геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із фундаторів радянської і світової кінематографії. . Чи не найкраще про значення Довженкової спадщини сказав один із культурних діячів Франції Б. Аменгаль: "Його творчість - неповторна. Він родоначальник нового не тільки в кіно, а й у літературі. Дякую українському народові за те, що він дав світові такого великого митця, як Довженко".

Девізом усього життя і творчості митця були його слова: "Щоб зворушувати, треба бути зворушеним. Щоб радувати, просвітлювати душевний стан глядача і читача, треба нести просвітленість у своєму серці, треба правду життя підносити до рівня серця, а серце нести високо".

Біографічні факти

Олександр Довженко народився в дуже бідній сім'ї. Грамотним у родині був лише дідусь Саші, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. "Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви", – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з'являються лише "плач і похорон". З 14-и дітей у сім'ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім'я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким. Сім'я Олександра Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття.

Довженко вчився в Сосницькій початковій школі. У 1911 році вступив до Глухівського учительського інституту - задля цього батько був змушений продати десятину землі. Після закінчення інституту отримав призначення у Житомирське вище початкове училище. О. Довженко викладає фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику і мріє про університет, Академію мистецтв, бере приватні уроки малювання. У 1917 році він переходить на вчительську роботу у Київ і вступає на економічний факультет комерційного інституту.

Із 1921 до 1923 року О. Довженко на дипломатичній роботі у Польщі, Німеччині. Влітку 1923 року прибув до Харкова і влаштувався працювати художником-ілюстратором у редакції газети "Вісті ВУЦВК".

Довженко пробує свої сили в Академії мистецтв, але дуже швидко кидає її. Його режисерська діяльність почалася тільки в 1926 році в Одесі. Він - - режисер Одеської кінофабрики. Дебютував як кінорежисер і кінодраматург комедіями "Вася-реформатор", "Ягідка кохання", пригодницьким фільмом "Сумка дипкур'єра". Молодий режисер виробляє свій стиль праці: ставити фільм самому, за власним сценарієм і лише односерійний.

А в СРСР про нього вперше заговорили в 1928 році після фільму «Звенигора». І вже в 1930 році Довженко зняв фільм "Земля", який став відомим не тільки на батьківщині, але й далеко за її межами.

1927 року, втілюючи ці принципи, Довженко знімає "Звенигору". Фільм відзначається майстерним застосовуванням монтажу, поєднанням символіки і побуту. Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн і була сприйнята як велике досягнення української кінематографії.

У наступному фільмі "Арсенал" О. Довженко торкається болючої сторінки історії України - періоду Центральної Ради.

1930 року з'явилася "Земля", яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу. На Брюссельському кінофестивалі "Земля" увійшла до 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. У картині перед глядачами постали глибокі і складні процеси в українському селі: колективізація, розорювання меж. Кінокритики і кіномитці відзначали масштабні, романтично-узагальнені образи героїв фільму, незвичайні ракурси, монументальність композиції багатьох кадрів, особливий, плавний ритм монтажу.

Із червня до жовтня 1930 року О. Довженко разом із дружиною перебував за кордоном, демонструючи в Берліні, Гамбурзі, Празі, Парижі, Лондоні "Землю", "Звенигору", "Арсенал". Він зустрічався і спілкувався з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Гербертом Веллсом, Альбертом Ейнштейном.

Під час Другої світової і після Довженко почав потрапляти під дуже жорстку цензуру. Наприклад, фільм "Мічурін" переробили до невпізнання, а «Прощай, Америко!» взагалі заборонили, і фільм пролежав в архіві близько 45 років і його показали тільки в 1995 році.

На початку Великої Вітчизняної війни О. Довженко, як і інші діячі української культури, був евакуйований в Уфу. 1942 року письменник дочекався дозволу виїхати на фронт. Упродовж 1942-1943 років він - пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, активно і сумлінно несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно він знімає документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання і статті, постійно виступає на радіо. У роки війни О. Довженко написав кіноповісті "Україна в огні", "Повість полум'яних літ", оповідання "Ніч перед боєм", "Відступник", "Стій, смерть, зупинись!", "На колючому дроті", "Мати", "Воля до життя".

Уся воєнна проза митця - оповідання і кіноповісті, публіцистика і щоденникові записи - відзначається величезною напругою почуттів, глибиною роздумів про війну і людину на цій війні. Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, володів талантом створювати образи, в яких ніби матеріалізувався весь народ, його дух.

Серед творів про війну особливе місце посідає кіносценарій "Україна в огні". Кіноповість написана 1943 року, в один із найважчих періодів війни, а вперше надрукована лише через 23 роки після її створення. Тривалий час замовчувався як сам твір, так і ті трагічні наслідки, які він мав для О. Довженка. "Україна в огні" була різко негативно сприйнята Сталіним, і він заборонив її для друку і постановки. Ненависть у "вождя усіх народів" викликала правда про війну, на повний голос сказана митцем. Письменник зазнав тяжких образ і звинувачень, які підірвали його здоров'я. 31 січня 1945 року митець записав у своєму щоденнику: "Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене...".

В усіх творах Довженка відчувається активна присутність авторської особистості. У численних ліричних відступах він коментує події, дає їм оцінку, славить героїв духу, викриває нікчемність, боягузтво. О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Він бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але бачить також і трагедію народу, нестерпний моральний вплив війни на людину, бо "людина народжена для радості, праці, для багатства".

У повоєнний час митець активно і творчо працює, створюючи художньо-документальний фільм про Вірменію "Країна рідна", розпочинає роботу над романом "Золоті ворота", пише п'єси "Молода кров", "Міра життя", завершує п'єсу "Потомки запорожців", знімає фільми "Життя в цвіту", "Мічурін", створює кіноповість "Зачарована Десна".

За фільм "Мічурін" О. Довженка було вдруге удостоєно Державної премії СРСР 1949 року.

У 50-х роках розпочинається будівництво Каховської ГЕС і письменник, задумавши фільм про цю подію, їде до Каховки, спостерігає за ходом робіт, спілкується з інженерами, вченими, збирає матеріал. У 1956 році була опублікована "Зачарована Десна", завершена "Поема про море" і розпочалися зйомки цього кінофільму. 25 листопада О. Довженко раптово помирає.

У 1958 році побачив світ фільм "Поема про море", поставлений Ю. Солнцевою, дружиною письменника.

Замислимося над словами видатного режисера

• Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.
• Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався.
• Кладовище – це дзеркало людських взаємин.
• Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься.
• Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
• Дурень — не обов'язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
• Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.
• Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії.
• Погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія.
• Таке ось каліцтво: голова з вищою освітою, серце з нижчою, а шлунок темний і потребує много харчу і напоїв.
• О трибуно! Скільки дурнів сходило з тебе переможцями.
• Лише сильним дано право на безсмертя.
• Мистецькі твори треба складати в пам'ять мертвих і в ім'я ненароджених.
• Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де.
• Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума.