Павло Грабовський — лірик і громадянин: до 155 річниці від дня народження

Про письменника

11 вересня 1864 народився Пaвло Грабoвський в селі Пушкарному на Харківщині (нині село Грабовське Сумської області) в сім'ї сільського паламаря. Батько помер рано, залишивши п'ятьох дітей на руках у матері. Здібний хлопчина пішов тим шляхом, який торував батько, - навчався в Охтирському духовному училищі, потім в Харківській духовній семінарії. У цих навчальних закладах він виявляв великий інтерес до політичної літератури, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем тюрми народів з товаришами-семінаристами. Був одним із керівників харківської народницької організації «Чорний переділ», поширював революційну літературу.

У 1882 році при обшуку в семінарії у нього були виявлені заборонена література і лотерейні квитки на користь політичних ув'язнених. Після відмови від дачі пояснень він був виключений з семінарії та поміщений під варту, а потім висланий з Харкова на 2 роки під нагляд поліції за місцем народження.

До квітня 1885 Грабовській мешкав у Пушкарному, залишаючись без роботи. У 1885 році отримав дозвіл жити в Харкові, де працював коректором газети i став одним з керівників «групи революційних народників». У 1886 році вступив на військову службу, в тому ж році за образу офіцера був направлений у війська Туркестанського військового округу. По дорозі, в Оренбурзі, був заарештований за поширення політичної літератури і відправлений назад в Харків для дізнання. На допиті визнав своє знайомство з членами революційної групи, факти зберігання і розповсюдження заборонених видань.

Під час перебування у в'язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до його першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». У цей час молодий поет пише вірші російською мовою «Друзьям» (поширювався у списках серед політичних засланців), «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888, не закінчена). В одному з ранніх своїх віршів "Робітникові" поет кількома штрихами, стисло, як це взагалі характерно для поезії Грабовського, малює важке життя сільського бідняка, що дні і ночі працює на заробітках, страчує свої сили в надмірній роботі на сільських глитаїв.

У 1888 році з Московської пересильної в'язниці (Бутирки) відправлений на 5 років на заслання до Сибіру. Поселений під нагляд поліції в Балаганську (Іркутська губернія). У тому ж році перед відправкою з Бутирки познайомився в ній з колишньою вчителькою з Таганрога, членом Народної волі українкою Надією Сигиді, також засудженою за революційну роботу. Любов'ю до неї прийнято багато його ліричні вірші, поет присвятив їй свою першу поетичну збірку «Пролісок». Бути разом їм довелось недовго: Грабовського відправили на поселення в Балаганський округ, Сигиду - до жіночої в'язниці на Кару, де вона загинула 1889 року у Карійській трагедії. Це було масове самогубство політичних ув'язнених в знак протесту проти грубого поводження російських жандармів з ув'язненими. Трагічне життя подруги поета, спільниці у боротьбі відображено Грабовським у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка».

У 1889 році Павло Грабовський взяв участь у складанні та розповсюдженні «Заяви російському уряду» проти звірячої розправи над ув'язненими 22 березня 1889. Це був так званий Монастиревський бунт - придушення виступу політичних засланців в Якутську. Після появи тексту заяви в зарубіжній пресі П. Грабовський був заарештований на засланні і звинувачений у складанні політичного відозви.

Після «Заяви російському уряду» Павло Грабовський в 1891 році за постановою Іркутського губернського суду засуджений до позбавлення всіх прав стану і каторжних робіт на 4 роки. Із серпня 1889 по березень 1892 р. поет перебуває в Іркутській губернській в'язниці і після двох судових процесів термін заслання Грабовського збільшився. Час перебування в іркутській в'язниці був переломним для літературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав'язує листування з І. Франком, надсилає вірші у галицькі часописи (перші його твори з'явились друком у «Зорі» за 1890 рiк).

Тим часом Грабовський розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича та ін.). На цей період припадає написання поеми «Бурятка» (1891). У 1892 року за рішенням Сенату каторга була замінена на поселення у найбільш віддалені місця Сибіру.

Із кінця 1893 до кінця 1896 поетові довелося проживати у Вілюйську. На засланні Грабовський, використовуючи спогади тутешніх очевидців, написав нарис-життєпис про Миколу Чернишевського («Житіє і слово», 1895). Із Вілюйська Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати і видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади).

У 1896 році Грабовський отримав можливість виїхати в Якутськ - губернське місто, де життя політичних засланців була значно активніше. Тут він склав збірник перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897).

У 1899 році Грабовський переїхав з Якутська в Тобольськ. Це місто стало останнім у його житті. Грабовський жив ще в кількох сусідніх селах, однак йому не судилося повернутися в Україну, як він про це мріяв. У Тобольську він давав приватні уроки, працював коректором, служив у ветеринарному відділенні губернського управління. Незадовго до смерті П.А. Грабовському доручили бути секретарем губернського наради про потреби сільськогосподарської промисловості. Продовжував займатися літературною творчістю, в 1899-1901опублікував статті, що видавалися тоді у газеті «Сибирский листок». Роки заслання вкрай підірвали його здоров'я, в Тобольську він дуже хворів. Однак і в таких умовах П.А. Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне з історико-літературного погляду листування Грабовського з Борисом Грінченком.

З 38 років свого короткого життя 20 Павло Арсенович провів в ув'язненні і засланні. У листі Б. Грінченка від 14 грудня 1901 поет писав автобіографію, завершивши її гіркими словами: «Горем та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями закінчиться. Але не треба мені ніяких задоволень і ласощів, дали б тільки можливість працювати на користь рідного краю, присвятити йому ті слабкі сили, які ще залишилися в моєму пораненому і понівеченому тілі. Не дають і не дадуть... ».

Стійкий революціонер П.А. Грабовський твердо вірив у те, що «побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне!» Не довелось йому дожити до таких днів. Поет помер у Тобольську в 1902 році від туберкульозу, замучений злочинним царизмом. Похований на Завальному кладовищі, поблизу могили декабристів. Його друга любов Анастасія Миколаївна Гутовська залишилася вдовою з маленьким сином на руках.