«Березень. Читають всі!»: читаємо С. Гридіна

«Федько, прибулець з Інтернету». Сергій Гридін - автор трилогії про комп'ютерний вірус Федько (2011—2012): «Федько, прибулець з інтернету»,« Федько у віртуальному місті», «Федько у пошуках чупакабри».

Зовсім не підступний, а кумедний і дуже милий комп'ютерний вірус Федько – в небезпеці. Щоб визволити його з віртуального полону, друзям Сашкові, Петрикові та Марічці Петренко доведеться блукати віртуальним містом та поквитатись із наймогутнішим комп'ютерним вірусом у світі...

Головними героями цієї книги є двоє дев'ятирічних друзів – Сашко на прізвисько «Біленький» і Петрик, який отримав прізвисько «Професор», бо дуже любить читати і багато знає. Хлопці описуються як протилежності, але це аж ніяк не заважає їхній дружбі.

Комп'ютер займає важливе місце у житті хлопців, Сашко ласкаво називає свій комп «Залізякою» і сприймає як живу істоту. Тому не дивно, що саме з комп'ютера, який є вікном до віртуального світу, приходить прибулець з Інтернету.

„Кігтик Ковбаско" – книга, яка подобається діткам спочатку своєю „смачною" назвою, потім гарним пухнастим котиком на обкладинці, а коли починають читати цю цікавезну історію, не можуть відірватися від книжки! Гарний настрій та веселий сміх – постійні супутники читача в цій книзі. А вона сподобається не тільки дитині, а й батькам. Читати разом про веселі пригоди котиків та дітей – що може бути краще?

В центрі сюжету – перетворення звичайного хлопчика на незвичайного кота і навпаки. Хлопець заздрить своєму котові, гадаючи, що той веде безтурботне життя, та одного ранку прокидається в тілі свого пухнастого улюбленця. Кігтик Ковбаско ж тепер для всіх – хлопчик Олег Дерихата. Що ж далі? А далі – котячі сварки, випробовування школою, здивування батьків, відчай та допомога друзів, надія та відвага... Так легко впізнати себе в буденному житті школяра, так важко уявити себе в чужому тілі, коли тільки ти і твій кіт знає правду, а що його робити далі, як повернути все на свої місця – не знає ніхто.

Книга вчить читача повірити у власні сили, здолати свої страхи.

"Не такий". «Книгу треба рекомендувати для прочитання підліткам, як профілактичний засіб: від нерозуміння, від самотності, від відчуття, що навколо одна фальш», - пише читач.

Герой книги – товстун Денис. Книга розпочинається його десятим днем народження, хоча більшість дії відбувається після його 13-річчя. Батьки дарують Денису гантелі замість омріяного мобільного телефону. Цей натяк на те, що він затовстий, руйнує йому весь день. Вага руйнує йому й цілі роки шкільного життя, де з тюхтія знущаються і однокласники, і вчителі, і навіть найкращому другу Самосі набридає його захищати. Ми бачимо, що хлопчик має в собі певну шляхетність, але навколишнім цю шляхетність затуляє товстий шар сала.

Аж ось після багатьох сварок із матір'ю з родини йде батько... і цей шок ніби пробуджує Дениса. Він дивиться зовсім по-іншому і на себе, і на оточуючих, і починає розуміти, хто його справжні друзі.

Денис проживає такі ситуації, як насильство з боку місцевих гопників, швидке дорослішання й початок романтичного життя дівчат навколо нього, які його, звісно, ігнорують, спілкування зі вчителями, яке включає в себе і хамство, і хабарі, пристрасть однолітків до пива та трави.

Ми впізнаємо дуже знайомі ситуації – невмирущий гороховий суп і засипані хлоркою їдучі туалети в таборі відпочинку, де не те що перегородок немає, а можна зазирати й до дівчат, мазання пастою і дискотеки. Вожаті зранку виглядають пожмаканими, а в річку купатися треба йти за свистком і шеренгою.

І надзвичайна цінність повісті "Не такий" - у тому, що автор не бреше своїм читачам і не придурюється, що цього всього немає, що всі дорослі мають лише гарні наміри, або що так і треба. Читачам не можна брехати, якого б віку вони не були, а у віці, коли несправедливість сприймається особливо гостро, правда особливо важлива. Ця правда – не лише в описаних ситуаціях, але і в мові. У мові підлітків – правильний сленг, у мові вчителів – упізнаванні штампи, і загалом усі герої живі і говорять відповідною мовою.

Денис – і читач – бачить усю правду навколо. Але це його робить сильнішим, і ми так само віримо в те, що можна бути людяним і справжнім попри всі обставини, і попри свої власні помилки.

«Дорослі зненацька». Отже, перед нами історія дорослішання. Більш стрімкого, ніж хотілося б кожному з її учасників. Тимофію – шістнадцять, він живе з мамою. Тато давно залишив родину, бо знайшов «справжнє» кохання, і хоч юнакові часом дуже його бракує, він намагається встигати все – вчитися, працювати, допомагати мамі. У нього є найближчий шкільний друг Вовчик, однокласниця Натка, яка таємно симпатизує йому, старша приятелька з роботи Маринка, що через війну змушена була залишити рідне місто і перебратися у столицю. І все нічого, і можна якось жити. Але одного разу Тимко зустрічає рудокосу дівчину, яку подумки називає Лисичкою. Зустрічає – і одразу ж губить. Утім, волею провидіння, знову віднаходить. Закохується. До нестями. До вислизання землі з-під ніг. І виявляється, що п'ятнадцятирічна Юля відповідає йому взаємністю.

А що було далі – читайте!

«Не - ангели». Багато що мучило Олеся: важко сприймав батька; обурювався, чому така терпляча з ним мама; пережив біль утрати. А потім — вулиця з усіма її загрозами і зовсім не схожими на шкільні колючими уроками.

Нова повість Сергія Гридіна «Не-ангел» відкриває ще одну грань складного життя юної особистості у власному світі і на межі зі світом дорослих.

«Сапери». Вони йшли на війну не так, як добровольці й мобілізовані першої хвилі. Четверта хвиля повихоплювала зі спалень і тих, хто на війну не збирався. Звичайних чоловіків, не для війни народжених. Та коли кличуть, вони не ховаються. Йдуть, бо чоловікам інакше не личить. Бо війна — чоловіча робота. Хоч і не всі такі.

Їм непросто навчитися жити без піжам і звикнути до солдатського побуту. Складно вбутися там, де всі — нестерпно різні. Де агресія й брутальність зашкалюють. Часом здається, що здичавілість новобранців виштовхує знічену цивілізацію в далекий кут історії. Над усім у них — дух вольниці й інстинкти.

Свавілля верховодить, поки обставини не ставлять їх у стрій. Поки війна не нагадає про ціну життя. І чому вони там. Тоді приборкують норови, знаходять голови і беруться за роботу.

Їх уже не збити з толку, коли вони — солдати. Бо за ними — земля, країна й рідня. А над ними — Бог, якому відсилають молитви.

Випробування війною пробуджує справжність людини і солдата. Нещодавній покидьок нищить у собі себе потворного. Вчорашній пофігіст, забуваючи про себе, рятує товариша. Неприятелі стають побратимами.

Саме про чоловічий вимір війни ця повість. Про те, якими чоловіки приходять у військо, як поводяться і якими стають. Про псевдочоловіче, брутальне і не тільки...

Її автор знає цю війну як командир саперного взводу. Тому повість вражає тонко спостереженими деталями. І неприкрашеною правдою, яку бачить тільки письменник.

Не варто шукати в «Саперах» банальну правду фактів. Усі події і герої повісті — вигадані. У ній правда життя на війні.

Психологічна правда війни.

«Відчайдушні». Дмитро Прокопчук, до якого приклеїлося прізвисько Олівець, може, і не пережив би стільки тривог, якби перед канікулами не натрапив на книжку про Шерлока Холмса. Прочитавши її, і сам захотів стати детективом, щоб розслідувати кримінальні історії, розшукувати і затримувати злочинців. Канікули виштовхнули Дмитра з дому, і він, як і кожного літа, їде в село Озерне до бабусі. Внукові вона зраділа, але несподівано для нього стривожилася. З'ясувалося, що в селі зникають діти, і бабуся переживає, щоб з Дмитром якої біди не сталося. Їй спокійніше було б, якби він повернувся додому. Дмитро, вмовивши бабусю, все-таки залишився в селі. Разом із друзяками — Андрієм, Павлом і навдивовижу сміливою Катрін — поринає в розслідування тих загадкових зникнень і наражається на круті небезпеки, які змушують гамувати страх і знаходити в собі сміливість. До останньої сторінки повісті невідомо, чому так сталося в Озерному і чим закінчяться відчайдушні кроки юних детективів. Випробування загострили й почуття, але хлопці довго не знають, хто з них подобається Катрін. Розвиток подій і це прояснив...

«Віраж». Вони живуть у паралельних світах. В Олександра — молода дружина і маленька донечка, робота, яка цілком влаштовує, й відлагоджене повсякдення. Тарик, син багатія, намагається ненастанно загрібати всі «радощі життя» — алкоголь і наркотики, відпадні «тьолки», «круті тачки», сумнівні розваги. Після однієї з чумних гулянок під колесами автомобіля, за кермом якого опинився очманілий Тарик, гине Олександрова донечка. Після цієї неймовірної трагедії йому дає сили жити тільки жага помсти негідникові, якого прикриває грошовитий батько. Дістати зброю було складно. Ще важче — вистрелити, дивлячись в очі «зеленому мажорові», душу якого нарешті почало бентежити щось людське. На віражі неймовірних випробувань вихід він усе-таки знайшов.

«Чужий». Нарешті війна для нього скінчилася. До скону її вистачить. Війна навчила бачити, хто справжній, а хто гниляк. Зробила нещадною пам'ять. Бо як забути хлопців, яким ніколи вже не побачити дому. Микола Гаврилюк не був наївним: життя його жорстоко терло. Не чекав почестей. Ні на що особливе не розраховував, але й гадки не мав, що можна бути такими нетерпимими до всього, що вирізняє чоловіка, який місяцями жив у бліндажі, пив воду з калюж і забув про суху постіль. Запросто накидають йому образливі «аватар», «вбивця», «психічно ненормальний». Драматичною і навіть авантюрною була його дорога додому. А там усе пішло не так. Тяжко було звикати навіть до асфальту під ногами. Щось незбагненне віддалило дружину, забрало взаєморозуміння із синами. Він уже не бажаний на роботі. Нездоланними були мури бюрократії. Усім став чужий, нікому не потрібен. Приречений залишитися наодинці зі своєю війною. «Мені краще було загинути», — карався думкою. І звіром оскалювався на несправедливість. Дуже несподівано його кинуло під осколки людської байдужості — так недоречно й безжально наздогнала його ця війна. І винесла вирок. Усім.