Українські звитяжці - герої АТО: презентація нової літератури

Останні новини

25 вересня в центральній бібліотеці для дітей протягом дня проходила комп'ютерна презентація «Українські звитяжці – герої АТО».

Відвідувачів, що завітали в цей день до бібліотеки, знайомили з новинками художніх творів про війну на сході, про сучасних героїв – хлопців та дівчат, які боронять нашу землю, нашу незалежність, нашу свободу.

Фотоматеріали з події

Матеріал, що був використаний під час проведення презентації.

Сьогодні на нашу чудову прекрасну землю прийшла біда – чужинці насильно, огнем та зброєю, стали встановлювати свої порядки на деяких частинах нашої території. Ми живемо у стані війни, не знаємо, що нас чекає завтра...

Понад сімдесят років тому завершилося повне визволення України від фашистських загарбників. Мільйони загиблих, пропалих без вісти, полонених, тих, хто залишилися інвалідами. Мільйони дітей, які стали сиротами. Чотири Українські фронти визволяли нашу землю від окупантів. У їх складі були й представники народів, які сьогодні входять до складу Російської Федерації. Ніхто з тих, хто воював за визволення України, навіть уявити не міг такий виверт історії. Так сталося, що їхні нащадки через 70 років вдерлися на землю братнього народу, анексували Автономну Республіку Крим, принесли біль та страждання людям на Донбасі. І за такого перебігу історичних подій наш народ має пройти черговий етап визволення країни. Але вже від нового окупанта.

Люди, що сьогодні боронять Україну на передовій та на мирній території, - герої новітньої доби. Про них наша розповідь.

Війна – це мобілізація, волонтерська робота, біженці, поховання загиблих і лікування поранених. Війна – це сотні подвигів, що здійснюються щоденно. Зараз на Сході України обороняють рідну землю справжні патріоти України. Вони захищають Україну, жертвуючи найдорожчим – життям. За кожною історією – справжній герой. Сучасні герої різні за віком, професією, з різних куточків країни. Багато з них, коли ворог прийшов на поріг нашого спільного дому, не чекаючи повістки прийшли до військкомату, залишивши сім'ї, роботу, рідні міста, дехто повернувся з-за кордону, і стали на захист своїх батьків і дітей. Бо майбутнє України для них – понад усе.

Війна... Для нас це зараз не слово, а реальність. Проте кожен з нас хоче миру. Мир, незалежність та цілісність держави завойовують для нас учасники АТО – справжні герої сучасності. Про них варто знімати фільми, писати книжки та розповідати в школах. Ми повинні зробити все, щоб про них не забули.

Пам'ять про них – це наш біль і наша гордість за те, що ми мали честь жити з ними в одній країні. До останнього подиху вони залишилися вірними кожному слову Військової присяги: "...присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок..."

Сьогоднішня реальність

Згадаємо три події сучасного протистояння українських звитяжців проти загарбників. Події з одного боку сумні – країна оплакувала багатьох загиблих звитяжців. З іншого боку героїчні – наші воїни проявили героїзм та відстояли свою територію.

Згадаємо тих, хто боронив Донецький аеропорт, Ілловайськ, Дебальцеве, Савур-Могилу! Боротьба на межі неможливого. Сила волі, мужність, стійкість, бажання відстояти кожен сантиметр землі! Такі наші сучасні герої!

Про ці події та про людей, які були у епіцентрі подій, вже написані книжки, знімаються фільми. Деякі з них ми сьогодні вам презентуємо.

Іловайський котел

Бої під Іловайськом стали одним з трагічніших моментів війни на сході України. 28 серпня 2014 року українські війська і добровольчі батальйони, що брали участь у наступі в районі Іловайська, потрапили у вороже оточення, при виході з якого втратили понад тисячу чоловік убитими, пораненими, полоненими і зниклими без вісті.

Книга про

"Іловайськ" Євген Положій

У видавництві "Фоліо" вийшла нова книга письменника Євгена Положія "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей". Вона розповідає про трагічні події часів АТО, про мужність, неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в "Іловайському котлі". Це чесна книга про війну.

"Розповіді про справжніх людей" - це художній текст, який увібрав у себе розповіді десятків очевидців, з якими автор поспілкувався.

Частина людей згадується під своїми іменами або позивними, а частина - під вигаданими, але у них є прототипи. Автор книги Євген Положій намагався максимально описати реальні історії, проте сюжет вимагав свого розвитку, тому доводилося щось вигадувати. Так реальний прототип ставав вигаданим персонажем. Ідея написати про події в Іловайську виникла тоді, коли автор, перебуваючи з презентацією своєї книги «Риб'ячі діти», заїхав до свого товариша Юрія Коваленка, відомого пошуковця, який багато років розкопував поховання солдат Другої світової. А тут з'ясувалося, що він тільки-но повернувся з-під Іловайська, де в складі місії "Чорний тюльпан" шукав тіла наших бійців, які загинули у котлі. За три тижні вони знайшли тіла і рештки близько 150 бійців. Є.Положій побачив фотографії з місця боїв... А пошуковці, вони фотографують все, що може допомогти ідентифікувати тіло: татуювання, якісь особисті речі, рештки... Ті фотографії дуже його вразили, і він зрозумів, що дуже мало знає про ті події. Майже нічого.

Презентуючи книжки Україною, Євген Положій у кожному місті просив організаторів або звозити його в шпиталь до поранених бійців, або допомогти зустрітися з бійцями, які повернулися з фронту і були під Іловайськом. Цих зустрічей було багато, назбиралося багато матеріалу. Автор одразу зрозумів, що отримую серйозний, вибухонебезпечний матеріал.

Коли стало відомо, що книга написана і має вийти, на автора намагалися вплинути, почали телефонувати різні люди. Цікавилися, як в книзі хто показаний. Хтось турбувався про себе, а хтось дзвонив і казав, що ось такого треба «мочити», тобто написати, який він поганий...

Проте в романі не має однозначної відповіді на те, чи була поразка під Іловайськом зрадою, наслідком дурості керівництва чи чимось іншим. Швидше за все, весь комплекс причин.

Думки автора

 «Ще будуть десятки книжок про війну, про Іловайськ, можливо, вони будуть більш ґрунтовними і яскравими, але я вирішив, що треба зібрати докупи, описати і сказати, що Іловайськ був ось такий саме зараз, поки деталі ще живі у пам'яті бійців. Але я не ставлю крапку в цій історії, ні, ми тільки починаємо розмову».

« Чи готове суспільство сприйняти таку правду про війну? Бо люди щось чули про Іловайськ, але коли читають про нього в деталях, то часто не можуть повірити, що таке відбувалося насправді. Я досі кожного вечора перед сном розмовляю з героями книги. Перебираю слова, рядки, і начебто сам знову занурююся в ті події. Певно, я сам дуже повірив у те, що написав. Дуже прикро за хлопців, які загинули там, дуже боляче... Книга досі тримає мене, і тримає дуже сильно. Поки не можу почати писати іншу, теж про війну, але в іншому жанрі. Тут я переоцінив свою психологічну загартованість. Допускаю, що хтось буде нарікати, що в "Іловайську" багато жахіття, але війна – це не концерт групи "Queen". Наші бійці мали мужність пережити Іловайський котел, то невже у нас не вистачить мужності хоча б прочитати про їх героїзм і гуманізм? Правда, яку дізнається суспільство, стане найкращим пам'ятником усім нашим загиблим хлопцям».

Донецький аеропорт

Міжнародний аеропорт імені Сергія Прокоф'єва в Донецьку став одним із символів протистояння українських військ і проросійських сепаратистів. Багатомісячні запеклі бої практично знищили аеропорт, перебудований і модернізований перед чемпіонатом Європи з футболу 2012 року. 242 дні тривало протистояння. 

26 травня 2014 року українські військові провели найуспішнішу операцію з початку АТО. Малими силами спецназу з підтримкою авіації розпочалось визволення аеропорту від противника. Звільнення тривало лічені години.

"У районі донецького аеропорту серйозний бій. Вибухи, постріли, авіація в небі", - писали очевидці у Facebook.

Операція була досконало спланована та блискавично виконана силами спецпідрозділів 3-го окремого полку спецпризначення з Кіровограда. Бійців висадили з вертольотів під аеропортом, штурмова авіація знищила вогневі точки противника і підтримувала своїх, доки над аеропортом не замайорів синьо-жовтий прапор.

У лавах бандформувань розпочалась паніка, відступаючи вони заливали вогнем всіх, кого бачили, навіть своїх. Зі страху перед спецпризначенцями лідери ватажків втекли з будівлі облдержадміністрації.

З першими відбитими потужними атаками бойовиків і народилася легенда про "кіборгів". І першими українських бійців так почали називати саме бойовики. "Я, блін, не знаю, хто захищає Донецький аеропорт, але ми їх вже три місяці вибити не можемо. Спробували штурмувати – нам таких "вломили" - ми відійшли... Я не знаю, хто там сидить, але це не люди – це "кіборги"", - так на початку вересня один із бійців так званої "Новоросії" описав українських військових.

Відтоді захисників аеропорту називають лише "кіборгами". Українські бійці потім казали, що серед них немає чинів та звань. Ворожий вогонь вигартував бойове братерство, відоме лише героям. Під атаками йшов день за днем, доба за добою. Українські вояки витримували шалений артобстріл, трощили танки та косили ворога.

Оборона тривала 242 дні

Що говорили про битву за аеропорт

 "Якщо українські військові здадуть Донецький аеропорт, то невдовзі доведеться відступати по всьому фронту і

врешті-решт обороняти Київ. Якщо бойовики його захоплять, то це дасть змогу їм вийти до кільцевої дороги й продовжити свій наступ".

Олександр Данилюк, Радник міністра оборони

"Доба в донецькому аеропорту - поруч і в ньому. І знаєте..., коли їх називають Кіборгами - люди і на секунду не уявляють, НАСКІЛЬКИ це схоже на правду. Людина з плоті і крові... Як вижити в таких умовах, - я не знаю. Але виживають. І захищають. І воюють. І знищують".

Юрій Бірюков, глава волонтерської організації "Крила Фенікса"

Книга про

«Аеропорт» Сергія Лойко

"Аеропорт" - це не хроніка, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя.

Відклавши електронні девайси, читачі масово поринули у світ "Аеропорту" - книги, що у художній формі описує багатоденне протистояння у Донецькому аеропорті. При цьому на відміну від чималої кількості воєнних письменників-вигадників Лойко сам побував у вирі подій.

"Аеропорт" читають в кафе, метро та навіть у Верховній Раді.

До Дня Збройних Сил України , 6 грудня 2017 року, вийде художній фільм про драматичні події у донецькому аеропорту. Художній фільм "Кіборги" – історія не про війну, а про сучасних героїв, які творять нашу нову Україну.

Кадри з майбутнього фільму супроводжує пісня гурту Океан Ельзи "Не твоя війна". Сценарій до фільму написала Наталія Ворожбит, продюсер – Іванна Дядюра. Драму "Кіборги" зняв режисер Ахтем Сеїтаблаєв. Він також зіграв одну із ролей. Консультантами для написання сценарію виступили самі бійці, що захищали аеропорт.

Відгуки про книгу

"Це, поза сумнівом, найкраща книжка про війну, яка мені траплялася. Автору вдалося передати реалії війни з «добрим братом-сусідом» на всі сто десять відсотків.

Тут письменницького таланту замало. Щоби так зобразити війну, треба в ній дуже добре тямити. Треба було прожити там із нами стільки днів. Читаю – і мурашки по тілу, і серце б'ється й холоне, наче я знову там, в Аеропорті. Навіть запах війни відчуваєш і чуєш стрілянину й вибухи. Та й від решти роману не відірватися. Читається на одному подиху. Дуже для нас, українців, важливо, що ця книжка виходить зараз, коли війна ще триває. Як професійний військовий і безпосередній учасник боїв в Аеропорті, я засвідчую реальність фактів, викладених у цій книжці. Я ношу в своїй кишені кулю снайпера, яка застрягла в моїй касці, у сантиметрі над бровою. Тепер у мене є ще й книжка, в якій про це написано..."

Сергій Танасов, кіборг, позивний «Танас», учасник битви за Аеропорт

Савур-Могила

Савур – Могила – сакральний куточок українського безкрайого степу. Століттями вона була умовним кордоном, що відділяв вільних людей від ординського рабства.

Стратегічна важливість висоти у 278 метрів пов'язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією.

Бої за Савур-могилу 2014 року пам'ятає чи не кожен українець. 28 липня 2014 року внаслідок запеклих боїв підрозділи Збройних Сил України зайняли стратегічну ключову висоту на кордоні Луганської, Донецької та Ростовської області Росії - Савур-Могилу. Але ніхто, окрім учасників подій, достеменно не знає, як же все відбувалося. Українська армія в боях за Савур-Могилу зазнала чималих втрат. Досі не підраховані точні втрати українського війська у боях за Савур-Могилу. Кількох бійців досі вважають зниклими безвісти, а один військовий - Олексій Кириченко - вже третій рік перебуває у полоні бойовиків.

Книга про

Максим Музика, Андрій Пальваль «Савур-могила: воєнні щоденникі»

«Люди повинні пам'ятати про тих хлопців, які склали голови там. Це були найпростіші хлопці, багато з яких тримали автомат перший раз. Не секрет, що тоді – у 2014 році – йшли ті, хто міг йти, хто був готовий йти. Це далеко не завжди були професійні військові", – розповідає автор книги "Савур-Могила. Військовий щоденник" Максим Музика.

Ці невеличкі спогади двох учасників боїв 2014 року за Савур-Могилу належать до вдячного жанру «військової блукалки». Записи Максима Музики – це історія про те, як доброволець ішов на штурм Савур-Могили і щасливо з нього повернувся. Тут багато вражень від армійських порядків, багато фотографій, є дух і діалоги бою. Важливий і опис відчуттів людини суто цивільної, яка опинилася на війні.

"Писати я почав її через рік після подій. Насправді, це книга про групу Гордійчука. Книга складається з двох частин. Моя невеличка - 25%, а все інше - Андрія, який був на обороні, який пройшов через полон", - говорить співавтор книги Максим Музика.

Ще один співатор книги Андрій Пальваль - теж тримав оборону висоти і теж почав записувати спогади після повернення з війни. Андрій Пальваль пройшов значно драматичніший шлях. Він не штурмував, а обороняв Савур-Могилу. Там йшли тяжкі бої. Як пише Пальваль, тих, хто стояв на Савур-Могилі, вороги вважали натівськими офіцерами, можливо, через західне екіпірування, організоване волонтерами, а може, через затятість.

Але найбільш цікаві сторінки його частини книжки, можливо, не суто бойові, а якраз про те, як він вибирався з оточення (у нього, нагадаю, потрапили влітку 2014 року, зокрема, ті частини, що стояли на цій височині). Перебирання лісками, смітниками, ярами й околицями сіл. Полон. Неймовірна втеча з полону. Допомога місцевих мешканців. І – нарешті, розташування наших військ, контрольована Україною Волноваха.

Пікантний факт: усі ці пригоди Пальваль пережив у... відпустці. Вибравшись із ворожого тилу, він повернувся до фірми, де працював програмістом. Тепер паралельно з основною роботою проводить навчання високоточній стрільбі й тактиці малих груп.

Обидві частини цієї книжки написані не без самоіронії, з гумором, жваво і життєствердно. І навіть численні трагедії тут не перебивають духу пригоди.

Воїни світла, воїни добра,

Охоронці миру, вільного життя,

Воїни добра, воїни світу

Правду всім несіть, щоб краще стало жити!

Слава героям! Слава українським звитяжцям - героям АТО!