9 листопада – День української писемності та мови

Головні дати

Народився не раніше, ніж 1056. Помер святий літописець у 1113–1115 рр., у віці 60–65 рр.

Монах-чорноризець

Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.

Нестору поталанило з часом і культурним оточенням. Жив він у часи політичного й культурного піднесення Київської Русі. Жив у найбільшому столичному монастирі, де міг не лише спостерігати за бурхливими подіями, але й мав можливість хоча б частково усамітнитися, що є дуже важливим і потрібним для письменника.

З якихось причин Нестор обрав чернече життя — сказати важко. Можна лише твердити: вибір був непростим. Ченці стали «новими людьми», нетрадиційною інтелектуально-духовною елітою, яка несла для русичів християнські цінності. Зрозуміло, ця нетрадиційність викликала негативну реакцію в населення.

Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що своє відоме «Читання про Бориса й Гліба» він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.

Портрет Нестора

У нашій уяві образ літописця - це образ глибокого мудрого старця, що в затишну келію заховався від світу й, « добру і злу внімаючи байдуже», складає «ізвіт» нащадкам – беззастережний і вільний від емоцій реєстр чужої діяльності, поривань, надій, мрій. Але цей уявний образ дуже далекий від справжнього. Нестор помер, не маючи й 60-ти років. Це був чоловік у розквіті сил, дуже бурхливого темпераменту, емоційного обдарування, що раз у раз проривається крізь оповідальні скупі літописні рядки. Бути монахом у середньовіччі - зовсім не означало відгородитися від миру. Скоріше навпаки. Київські ченці 11-12 ст. брали активну участь у тогочасній політичній грі.

В «Іконописному подлиннику» його зовнішність описано так: «Сивий, борода на зразок Богослова — не роздвоїлась. На плечах — клобук, у правій руці — перо, а в лівій — книга і чотки...». "

Зустрічаємо й такий опис Нестора: « Лоб- високий і опуклий, ніс середнього розміру зі слабо вигнутою спинкою. Деякі морфологічні особливості свідчать про значне навантаження на великий палець правої руки й звичну сидячу позу з нахилом уперед. За антропологічними ознаками святий мав зріст 163–164 см, належав до жителів Подніпров'я».

Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет, високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд.

А ще раніше його живописний портрет зі своєї уяви написав видатний сучасний історик Михайло Брайчевський. Одягнений у чорну одіж Нестор з пером у руках застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а у великих очах світиться думка про минуле й про сучасне...

Нестор - літописець

Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня). Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто. Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор — єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, звідки пішла Руська земля і хто у ній найперший почав княжити, але й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

У повісті Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад, із яким захопленням зображує він ратні здібності й хоробрість князя Святослава. Ці місця у творі без сумніву належать Несторовому перу.

Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною. І це часто викликало нарікання князів. Відомо, що Володимир Мономах був невдоволений деякими місцями його «Повісті...». Він наказав після смерті Нестора переписати й перередагувати окремі місця твору. Відомо, що цей наказ виконав ігумен Києво-Печерської лаври Сильвестр. Потім «Повість...» зазнала нових переробок. І це не могло не позначитися негативно на її тексті — подекуди в ньому зникли стрункість і послідовність викладу подій, точність датування, з'явився безсторонній сухуватий переказ.

«Житія Бориса і Гліба»

Першим його твором було "Житіє Бориса і Гліба". Завдяки Нестору імена цих юних княжичів не були забуті.

Твір про Бориса і Гліба не виник на порожньому місці. Вже за часів Ярослава Мудрого з'явились фольклорні, а, можливо, й писемні твори про вбивство цих двох князів. Цілком імовірно, що Нестор їх використовував. Однак Несторове житіє все ж якісно інший твір. Нестор, пишучи про Бориса та Гліба, створив перше в Київській Русі житіє, яке відповідало класичним візантійським зразкам.

На початку автор зі смиренням просить Бога дати йому розум. Далі в скороченому варіанті викладає людську історію з часів «створення світу». Закінчує Нестор свій історичний екскурс хрещенням Русі, тим самим намагаючись ввести русичів до кола історичних народів. А вже після цього починає опис життя Бориса і Гліба.

Агіографічний твір про Бориса і Гліба засвідчив, що в руську літературу прийшла неординарна постать — письменник, який не боявся «літературного експерименту», який був новатором, вносячи елементи чужорідної культури, в даному випадку візантійської, в культуру руську і намагався адаптувати їх.

«Житіє Феодосія Печерського»

Другим, більш відомим, агіографічним твором Нестора було «Житіє Феодосія Печерського». Твір був написаний просто і доступно. Він дає величезний матеріал про життя святого, наводить уривки з його повчань, розповідає про історію монастиря.

Твір значною мірою вплинув на східнослов'янську житійну літературу. Пишучи житіє святого, Нестор, очевидно, використовував свій особистий життєвий досвід.

Автор житія Феодосія прагне передати неповторний колорит епохи, що перетворює твір в цінне джерело історичних відомостей. З нього ми дізнаємося, який статут регулював життя в Києво-Печерському монастирі, як він ріс і багатів, втручався в боротьбу князів за київський стіл, сприяв розвитку освіти і книжкової справи на Русі.

З цього твору ми дізнаємося про постать Феодосія Печерського. Він володів талантом просвітителя і письменника публіциста: він виховував в ченців любов до їжі духовної, брав участь в процесі виготовлення книг, майстерно володів словом і пером.

Нестор наділив героя чутливим серцем: святий плаче від радості, коли Никон постригає його в ченці; зустрівшись з ним після довгої розлуки, Феодосій кланяється вчителю до землі, обіймає його, падає на коліна і не може стримати сліз.

Разом з тим Феодосій виявляв непохитність характеру, коли мова йшла про порушення монастирського статуту або порядку спадкування київського престолу. Він кидав у піч виявлені в келіях ченців, понад дозволений статутом, одяг і їжу; забороняв в позаурочний час відкривати монастирські ворота, навіть якщо перед ними стояв великий князь. Головним для Нестора було створення "портрета душі" героя.

Автор житія Феодосія прагне передати неповторний колорит епохи, що перетворює твір в цінне джерело історичних відомостей.

Нестор Літописець – батько української словесності та історії

Усамітнившись у своїй келії, взявши в руку перо, при тьмяному мерехтінні свічки, Нестор писав... Історію! Під час написання кожен факт ретельно обмірковувався й перевірявся, щоб не припуститися помилки.

Упорядника "Повісті минулих літ" Нестора Літописця вважають "батьком української словесності" та «батьком руської історії». Він є укладачем літописної «Повісті минулих літ», автором «Читання про святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба» та «Житія преподобного Феодосія Печерського».

Літописання, яке він ніс як послух, не завадило йому досягти головної мети життя — спасіння. Чистота душевна і тілесна, глибоке смирення і любов до всіх людей, беззаперечний послух і непрестанна молитва — з усього цього бачимо, що він був ченцем, послідовником Христа "...не словом, чи язиком, а ділом і правдою" . Ці подвиги преподобного й послужили для нього шляхом до Небесного Царства.

Ідеї Нестора Літописця та сучасність

Нестор у своїх творах закликає співвітчизників до миру і єднання. Загалом про Русь-Україну автор говорить як про окрему, самобутню, ні від кого не залежну державу, яка посідає своє, особливе місце серед інших країн.

Утверджуючи у своїх працях християнські ідеали, сприяв поширенню культу перших християнських святих.

Ці його ідеї та настанови не утратили своєї ваги й сьогодні!

Мудрі вислови Нестора Літописця

• З книжних слів набираємося мудрості й стриманості.
• Книги — бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємося, вони узда для тіла й душі.
• Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, — це джерела мудрості.
• Сріблом і золотом не знайду дружини, а з дружиною здобуду і срібло, і золото.
• Любов страху не має.
• Все в любові відбувається. Заради любові й гріхи розсипаються.
• Коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує, або зі святими мужами.
• Якщо вовк унадиться по вівці, по одній усе виносить стадо, коли не уб'ють його.
• Ті, що шукають премудрість, — знайдуть.
• Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне від вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли в ненависті будете жити, в сварках і міжусобицях, то самі загинете, і землю батьків, і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим.
• Всякий чоловік, коли спершу покуштує солодощів, потім не захоче гіркого приймати.