Великий патріот України

Історія України

Цьому гетьманові найбільше дісталося від істориків. Ким тільки не називали його! І зрадником російського народу, і зрадником українського народу, і великим злочинцем, і дворушником, і... Зрештою, сам перелік усіх тих ярликів забрав би тут дуже багато місця. Якщо образ Богдана Хмельницького прийнято було змальовувати всуціль світлими барвами, абсолютно зідеалізовано, то образ Івана Мазепи — за принципом контрасту — тільки в тонах темних, похмурих, зловісних. Надто багато всяких ідеологічних спекуляцій у тому, що подавалося нам за історичний портрет українського гетьмана, одного з найвидатніших синів свого часу. Мазепа ніколи не зраджував ні російський народ, ні, тим більш, український. Навпаки, своєму народові хотів він добра і волі і зробив для цього все, що було в його силах.

Цілий ряд Мазепиних попередників не зажив в українського народу слави й популярності; Вони допомагали російським вельможам гнобити простолюдинів рідної землі, заводиkи в себе за взірцем кріпосної Росії панські порядки, закабалюючи селян, й основні свої зусилля витрачали на міжусобиці, боротьбу за владу. Україну тієї пори називають руїною, бо вона вже мало чим була схожа на себе. Нікому було дбати про просвіту й культуру бідніли монастирі, кращі розумові сили її вивозилися в Росію.

Вже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються — часто за його кошт — церкви й монастирі. І — не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво-Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів. За його гетьманування з’явилися численні школи, шпиталі. Сам Мазепа — один із найосвіченіших людей свого часу, він одержав справді блискучу освіту. — вчився і в Київській академії, і за кордоном. Був людиною набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них згодом стали народними піснями. Йому приписується авторство однієї з найкращих народних пісень«Горе тій чайці, горе тій небозі...».

Попервах Мазепа вірою і правдою служить Петру І, хоча й не належить до його слухняних маріонеток, бо за кожної нагоди відстоює українські права. Він заступається перед царем за козацьку старшину, всіма силами противиться, щоб людність України не конвоювали на всякі каторжні роботи (будівництво фортець, риття каналів) до Росії, бо царедворці взяли собі за правило жорстоко експлуатувати цю дармову робочу силу.

1695 року Петро І розпочав війну з Туреччиною і кримськими татарами й мобілізував на неї всі козацькі сили. Козаки не були як слід озброєні, їх погано постачали продовольством; значних втрат зазнавали вони й через бездарні дії російських воєначальників. Але не встигли вони вийти з однієї війни, як почалася інша. Бажаючи вийти до Балтійського моря, «прорубати вікно в Європу» для Росії, цар вступив у боротьбу з Швецією. Всі козацькі сили погнали з України на північ, і вони знову потрапили в ті ж обставини, що й на попередній війні. Загалом батальні події розгорталися для Росії безуспішно. Петро І лютував, часто ставив свої невдачі за провину козакам. На той час у нього вже визріла ідея скасувати на Україні козаччину й увести рекрутчину. Можливо, саме тоді й став визрівати у Мазепи план визволення України з-під ярма російського царату. Але він мусив таїтися з ним, нікому не відкриваючи свої карти. І не тільки тому, що був людиною обережною і далекоглядною. Довкола процвітали щедро заохочувані царатом і Петром І доноси й наклепи, з допомогою яких деякі старшини зводили один з одним рахунки, вимолювали собі нові привілеї, з усіх сил вислужуючись перед російським царем, пнучись у найвірнопідданіші престолу. Будь-який необережний крок міг одразу ж видати Мазепу з головою. Зрештою, 1708 року військовий суддя Кочубей з полковником Іскрою написали Петру І листа, в якому доповідали, що гетьман таємно листується з шведським королем Карлом XII. Мазепу врятувало те, що Петро І не повірив авторам листа й віддав Кочубея з Іскрою на військовий суд України, який і засудив їх до страти.

Отож Мазепа не мав змоги засилати в народ своїх агітаторів із закликом до повстання. Богдан Хмельницький, готуючись до війни з шляхетською Польщею, був у набагато виграшнішому становищі проти нього. Мазепа мусив приховувати свій намір і від свого народу, і від свого найближчого оточення. І саме цим багато що зумовлено в перебігу всіх подальших подій. Усі свої сподівання він пов’язав з Карлом XII, пильно приглядався до його дій, потай радів воєнним успіхам шведського короля.

Історія не лишила нам свідчень про те, як саме домовлялися Карл XII Мазепа, не відомі ніякі подробиці спільного плану дій. Чи вмовлялися вони, що з Польщі й Литви Карл поведе свої війська на Україну, важко про те сказати. Відомо тільки, що попервах шведський король мав іти на Смоленськ, а потім раптово поміняв свої плани й у вересні 1708 року його війська ступили на українські землі. Назустріч йому вирушив з військами російський цар. Мазепі він передав повеління негайно приєднатися до нього, щоб разом перестріти Карла XII. Мазепа зволікав з усіх сил, намагаючись виграти час. Він не знав думки своїх старшин, не відав, що почує від них, розкривши свої плани. І тут уже старшини з власної волі зажадали від нього, щоб не йшов до Петра, а вирушав назустріч Карлу XII для спільної боротьби проти російського царя.

Лишивши в своїй резиденції Батурині сильну залогу, гетьман на чолі авторитетної депутації з найвпливовішої старшини і невеликим військом їде до Карла. На Січ послано гінця із закликом, аби запорожці приєднувалися до шведського короля. На зустрічі Мазепи з Карлом козацька старшина відразу ж виставила свої умови: «Україна обох сторін Дніпра з Військом Запорозьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння».

Мазепа тільки збирався оповістити український народ про свій вчинок, пояснити його і закликати люд боротися проти російських військ, як це вже встиг зробити Петро І, вдавшись до безсоромної брехні й злісних наклепів на гетьмана. Він говорив, що Мазепа буцімто збирається віддати Україну у володіння польської шляхти, що він був прихованим католиком і тепер викорчовуватиме православну віру християнську, скрізь насаджуватиме унію. Петро ж обіцяв усім, хто його підтримає в боротьбі зі шведами, мало не рай небесний. Люд не знав, кому вірити; чимало пішло за російським царем, повіривши його запевненням.

Російські війська підійшли до Батурина й зажадали капітуляції. Але вірний Мазепі гарнізон і міщани категорично відмовилися здати ворогові фортецю. Мужньо утримували її оборонці, відбиваючи атаки нападників. Але знайшовся зрадник, який і допоміг узяти Батурин. Почалася жорстока розправа над його захисниками. Ріки крові потекли вулицями славного Батурина. Люд гетьманської резиденції нещадно вирізано, а місто вщент зруйновано. Воно взагалі перестало існувати.

А Петро вже скликає у Глухові раду старшин, на якій Мазепу заочно позбавляють гетьманського звання й присуджують до страти. Налякані церковники з багатьох амвонів проголошують анафему Мазепі. Налякані жорстокістю російських військ й дезинформовані Петром люди не підтримують свого бунтівливого гетьмана. Тільки Військо Запорозьке йде на з’єднання з Карлом XII і Мазепою. Веде його славний кошовий отаман Кость Гордієнко. Решта ж козацьких військ — у стані Петра, під його пильним наглядом. Карається кожен, на кого падає підозра в співчутті до Мазепи.

Карл XII поспішає на Січ, але раптом надовго спиняється під Полтавою. А в цей час російські частини приходять на Запорожжя, беруть штурмом Січ і руйнують її. Всіх козаків, які потрапили до рук солдатів, порубано. Ті, кому пощастило вціліти, втікають аж до Олешок, що належали татарам, і засновують там нову Січ, яка проіснувала дев’ятнадцять років.

Шведський король разом з Мазепою зазнають під Полтавою тяжкої поразки. Мазепа знаходить прихисток у Туреччині. Вже старий (йому було за сімдесят літ) і хворий Мазепа болісно переживає поразку. Петро І пообіцяв туркам величезну суму грошей — триста тисяч талерів! — за голову Мазепи. Поряд із гетьманом лишилося зовсім вузьке коло відданої йому козацької старшини, з-поміж якої вирізняється генеральний писар Пилип Орлик, котрий після смерті Мазепи, ставши наказним гетьманом, віддасть усі свої сили боротьбі за визволення України від царського самодержавства. Мазепине життя згасає. Його віддані сподвижники поховали гетьмана на Дунаї, не в багатостраждальну українську землю, яку він хотів бачити вільною.

Іван Мазепа — справді героїчна й одна з найзначніших постатей серед усього українського гетьманства. І не осуду й ганьби, а глибокої шани нащадків заслуговує він.