Наша першокнига

Культура України

Дорогий читачу, дуже добре було б цю сторінку прочитати разом з батьками, маючи під рукою карту України. Знайдіть обласний центр — місто Рівне. А тепер трошки вбік на схід від Рівного поставте олівчиком крапку. Ось тут приблизно чотири сторіччя тому було місто. Славне і дуже шановане — звалось Пересопниця (у літописах воно згадувалося з дванадцятого століття) .

Пронеслись над ним роки з війнами, набігами, вогнем і байдужістю... Тепер там, де колись вирувало життя удільного пересопницького князівства, на берегах тихої річечки Стубли і вздовж висохлих озеречок, розкинулось село. Де-не-де вгадуються залишки земляних валів, кам’яних мурів від укріплень, будов і фортець. Трапляються черепки стародавнього посуду, іржаві деталі зброї... Жили люди у цьому тихому селі і не знали давньої слави своєї рідної землі. І лише 1989 року зусиллями тих, кому не байдужі історія краю та його культура, поставили в центрі села пам’ятний знак. На червоному граніті вибитий напис розповідав от що.

Місцевий монастир був не лише помешканням для віруючих та притулком для скривджених, але й культурним, освітнім центром: монастир мав чималу книгозбірню, театр, хорову капелу. Саме тут чотириста тридцять років тому було закінчено велику й дуже важливу для всього народу України працю. Архімандрит цього монастиря Григорій переклав Євангеліє з церковнослов’янської на тодішню письмову староукраїнську мову. Отож це була визначна подія в історії нашої писемності, нашої культури.

Сьогодні «Пересопницьке євангеліє» називають нашою Першокнигою, бо вперше було здійснено переклад священного писання, і відтепер українці мали можливість читати і спілкуватися із мудрими сторінками своєю рідною мовою. До уяви і свідомості кожного читця й слухача ішли явний і потаємний зміст таких простих і таких важливих істин, за якими — досвід, муки й радощі, страждання й віра предків...

«Мир дому цьому», «Хто взяв меч, від меча і загине», «Не вбий, не вкрадь», «Шануй батька та матір своїх», «Не заздри іншому», «Полюби ближнього, як самого себе...»

І, нарешті, «споконвіку було Слово» — фраза, що відкриває Євангеліє від Івана і давно сприймається нами, як істина, як притча й легенда. Рідне слово йшло до сердець і душ...

Варто згадати і людину, яка здійснила самий перепис, труд великий і виснажливий. Отож переписувачем Першокниги був Михайло Саноцький. Складалося рукописне пересопницьке євангеліє з 482 пергаментних аркушів, по-мистецьки оздоблених малюнками і зображенням чотирьох євангелістів, заставками та чудовим рослинним орнаментом.

Зараз Першокнига зберігається в Києві, готується її факсимільне перевидання. Це означає, що сучасний читач матиме змогу придбати точну копію того рукопису, який 430 років тому було створено у славному місті Пересопниця.

Пам’ять віків повертається до нас!