Храм наук у Києві

Культура України

У відгуках багатьох чужоземних подорожніх, які в різні часи бували на Україні, читаємо про те, що їх дуже вразив рівень освіти тутешнього люду. Вони пишуть про школи й монастирі, де навчаються діти, про жінок і дівчаток, які вміють читати й писати. Двічі — 1654-го й 1657-го років — побував у нашому краю знаменитий арабський мандрівник Павло Алепський. У книзі про його подорож говориться: «Починаючи з цього міста (Рашкова— М. С.) і по всій землі руських ми помітили прекрасну рису, що викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи». І далі в тому ж тексті: «В землі козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

Ще задовго до того часу, про який оповідає арабський мандрівник, на Україні повсюдно виникли братства. Це були організації, до складу яких входили ремісники, купці, духовенство, козацька старшина. Вони були осередками політичного й культурного життя, вели активну боротьбу проти ополячування й окатоличення українського народу. Найдавніше таке братство — Львівське — виникло ще 1439 року. Згодом братство було майже в кожному українському місті. Багато з них мало свої друкарні, де виходили церковні й світські книги, а також підручники для шкіл.

В 1615 році організувалося братство в Києві. Воно підтримувало зв’язки з групою вчених, що жили в Києво-Печерській лаврі, де була своя друкарня, в якій виходило багато книг найрізноманітнішого змісту. Київ був найпомітнішим науковим центром на Україні. Сталося це після того, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний записався до його братства «з усім військом Запорозьким». Тобто під захист Січі бралася вся діяльність братства. Козацтво також виділяло йому велику фінансову допомогу.

Тоді ж у Києві відбулася ще одна важлива для братства подія. Українська шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичівна, що славилася своєю освіченістю й піклуванням про організацію просвіти рідного краю, передала у володіння братства свою землю на Подолі. Гулевичівна виставила умову, щоб на тій землі було споруджено монастир, будинок для іноземних мандрівників, а головне — школу, в якій могли б навчатися всі діти, які захочуть. Майновий стан батьків не повинен мати ніякого значення. Ці дві події особливо сприяли розгортанню діяльності Київського братства, його швидкому вивищенню поміж інших політично-культурних осередків України.

У Київській братській школі викладали слов’янську й українську (книжну) , грецьку, латинську й польську мови. Вивчали тут також філософію, арифметику, астрономію, геометрію, історію, музику. На роль викладачів було запрошено найосвіченіших людей з усієї України. В цей же час була у Києві ще одна школа — Лаврська (на базі Києво-Печерської лаври). Вони суперничали між собою, намагалися переманити одна в одної кращих учителів. Однак Лаврська школа проіснувала недовго. Братство запропонувало організаторові її Петрові Могилі об’єднати обидві школи в один серйозний навчальний заклад. Це було першим кроком до створення академії.

Новий навчальний заклад назвали колегією. Власне, вона вже й тоді (а це був 1632 рік) могла б іменуватися академією, оскільки її програма загалом збігалася з програмами університетів Європи. Не було тут тільки курсу богослов’я (це офіційно, бо насправді його там читали). Польща забороняла вводити цей предмет. Католицька церква мала величезний вплив на уряд і не могла дозволити, щоб православні готували в колегії свої духовні кадри. Ось тому Київська колегія тривалий час не могла вирости в своєму званні до академії. В її назву було винесено ім’я Могили. Цим відзначалися його великі заслуги в організації самого навчального закладу і всієї наукової діяльності колегії. Вже тоді вона офіційно найменувалася: Києво-Могилянська колегія. Але неофіційно всі в Києві називали її академією.

Тільки 1654 року було одержано грамоту царського уряду Росії, в якій говорилося, що Києво-Могилянська академія має право користуватися всіма своїми давніми привілеями, включати до навчальних програм курс богослов’я й мати самоврядування, як це було в усіх вищих навчальних закладах Європи. В тій же грамоті офіційно зазначено: «Академії їх Києво-Могилянській, що від початку свого заснування насправді має рівні привілеї з іншими академіями у всіх чужоземних державах, право свободи мати підтверджується».

Важко злічити імена всіх тих видатних людей України, які вчилися в цьому храмі наук у Києві. Є серед них філософи й державні діячі, поети й історики, композитори й медики, полководці і юристи, одне слово, представники всіх наук і мистецтв. На навчання сюди їхали з усього слов’янського світу.

Багато визначних політичних, культурних і наукових діячів зарубіжних країн закінчили Києво-Могилянську академію. Вона стала колискою науки і культури всього східнослов’янського світу.