Іван Котляревський

Культура України

Іван Котляревський

(9 вересня 1769—10 листопада 1838)

Хто не знає безсмертної «Енеїди», якою понад двісті років захоплюються мільйони українських читачів?! А от чи всім відомо, що в житті її автора,— Івана Петровича Котляревського,— були двобої на шаблях і серйозні дипломатичні доручення, були дуелі й нещасливе кохання.

Життєрадісний і веселий дотепник за вдачею, І. Котляревський був також хоробрим і мужнім, справжнім українським лицарем. Навчання в семінарії, кар'єра канцеляриста не приваблювали його, тож він узявся вчителювати в заможних родинах. І в одній такій родині припала йому до серця гарна співуча дівчина-кріпачка на ім'я Наталка. Він надумав викупити її з кріпацтва, але поміщик тільки поглузував з такої забаганки горопахи вчителя.

Отоді-то І. Котляревський вступив на військову службу, сподіваючись дослужитися до офіцерського звання, щоб вести переговори на рівних з поміщиком-кріпосником.

За два роки дістав звання прапорщика. Саме тоді знайомий земляк привіз із Петербурга в полк веселу книжку, яка зацікавила офіцерів. Це була «Енеїда» І. Котляревського, власне, надруковані без згоди автора три частини незакінченого твору, що ширився по Україні у рукописних списках. Офіцери зразу ж влаштували вечірку, на якій було виголошено чимало тостів за талановитого прапорщика-поета. Тільки один офіцер, що знав І. Котляревського з часу його вчителювання у хазяїна Наталки, почав розпатякуватись, як він хотів зневажити дівчину-кріпачку. Страшенно обурившись, І. Котляревський з іронічною усмішкою підняв келиха за «мерзотника й негідника». Дуель була неминуча...

Наступного ранку на березі Дніпра пролунало два постріли: одна куля зірвала лівого погона з плеча автора «Енеїди», а інша скосила офіцера-негідника. Шляхетному захисникові дівочої честі офіцери вручили срібну татарську шаблю, яку щороку присуджували тому, хто виявляв лицарську сміливість.

Після цього І. Котляревський міг братися за викуп з кріпацтва коханої дівчини. Та почалася російсько-турецька війна 1806—1807 рр., і він опинився на фронті в штабі командуючого корпусом, мав уже чин штабс-капітана. Одного разу в переговорах з буджацькими татарами йому довелось, крім хисту дипломата, виявити ще й особисту хоробрість. Татарський воєвода наполіг завершити переговори поєдинком І. Котляревського з бувалим воїном-татарином. Однак недовго тривав брязкіт зброї — до ніг воєводи упала половина шаблі татарина від вдалого удару штабс-капітана...

По закінченні війни І. Котляревський вийшов у відставку і цілком віддався літературній творчості. Проте влітку 1812 року в душі поета прокинулось воєнне завзяття. За сімнадцять днів він сформував на Полтавщині козачий кінний полк для боротьби з Наполеоном. І. Котляревський не мав своєї родини — за роки військової служби та житейської суєти загубив Наталчині сліди.

Пам'ять про кохану дівчину ожила в імені і образі героїні його п'єси «Наталка Полтавка», що разом із безсмертною поемою «Енеїда» стали безцінним надбанням культури нашого народу.