«Живопис — моя майбутня професія»

Культура України

«Я добре знав, що живопис — моя майбутня професія, хліб мій насущний...» — записав у своєму «Щоденнику» на далекому засланні Тарас Шевченко.

А хист до малювання проявився у Тараса ще змалечку. «Мольбертом» йому слугувало все, що тільки траплялося під руку,— «малював вуглем на коморі і стайні півнів, людей, церкву і навіть Київську дзвіницю». Першим мистецьким твором юного Тараса, який зберігся, є «Портрет батька» (1829 рік), виконаний по пам'яті.

Шевченкова доля склалася так, що в Україні він жив недовго. Разом зі своїм паном Енгельгардтом він виїхав на чужину. Там, у Петербурзі, де судилося Тарасові прожити

багато років, сталися найважливіші події в його житті. Там його було викуплено з кріпацтва. Там його долею зацікавилися найталановитіші люди того часу.

А почалося все з випадкової зустрічі в Літньому саду, куди юний Тарас потайки від пана бігав малювати. В саду його й побачив художник Іван Сошенко, українець за походженням, студент Петербурзької Академії мистецтв.

Малюнки незнайомця вразили Сошенка. Художник зрозумів, що перед ним справжній талант і що хлопчині цьому треба вчитися малювати професійно.

Проте легко сказати — вчитися. Адже, за тодішніми законами, право на навчання мали лише вільні люди, а Тарас був кріпаком. Чи ж погодиться Енгельгардт відпустити кріпака на волю? Пан запросив за Тараса 2500 карбованців — дуже великі на той час гроші. І тоді Карл Брюллов намалював портрет поета Жуковського, і портрет цей розіграли в лотерею. Так з'явилися гроші, і Шевченка було викуплено з неволі.

1838 року 24-річний Тарас вступає до Петербурзької Академії мистецтв і невдовзі стає улюбленим учнем великого Брюллова. У колі товаришів по академії Шевченка відзначали як одного з найталановитіших студентів. Він тричі був нагороджений срібними медалями за успіхи в малюванні.

Працює Тарас Шевченко багато, до самозабуття. За роботу в натурному класі він одержує одну з найвищих оцінок. Перший олійний автопортрет, написаний Шевченком 1840 року, ставить його в ряд найвизначніших портретистів XIX століття.

На Шевченка чекало блискуче майбутнє — слава, успіх, багатство. Він бажаний гість у найвишуканіших мистецьких та світських салонах. Шевченкові освіченість, розум, дотепність, суто людська притягальність приваблюють до нього людей найрізноманітніших титулів і рангів. На самих тільки портретах знаті він міг би заробляти величезні гроші. Але Шевченко зробив інший вибір. Він присвятив свій талант,своє життя рідній

Україні, її знедоленому, закріпаченому народові.

Україна постійно присутня в Шевченкових роботах: «Катерина», «Циганка-ворожка», «Сліпий», «Знахарі», «Зустріч Тараса Бульби з синами», «Марія»...

Його кличе в Україну нездоланна сила. І от в 1843 році після великої перерви Шевченко їде на батьківщину. «Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою, найменшою на землі — і тоді вона здавалася б кращою від Швейцарії і всіх Італій. Ті, котрі бачили одного разу нашу Країну, казали, що бажали б жити й померти на її прегарних полях. Що ж нам казати, її дітям! Належить любити і пишатися своєю прегарною матір'ю. Я, як член її великої родини, служу їй коли не на істотну користь, то принаймні на славу імені України»,— напише Шевченко, повернувшись до Петербурга. В Україні він створює цілу серію довершених олійних портретів, а також картини «На пасіці», «Селянська родина», «Вдовина хата на Україні». Подорож Шевченка на батьківщину подарувала світові альбом чудових офортів «Мальовнича Україна».

По закінченню Академії мистецтв навесні 1845 року Тарас Григорович знову їде «додому». Це був неперевершений як у поетичній, так і в малярській творчості рік. Мандруючи містами, містечками, селами й хуторами, Шевченко малює, малює, малює. Очима вільної людини вдивляється він у землю предків, спостерігає страхітливе запустіння й занедбаність тих місць, де колись вирувало життя, де панували духовність і звитяга: Чигирина, Суботова, Мотриного та Густинського монастирів, Переяслава, Седнева...

І серед них — диво з див — Почаїв! Чотири види Почаївської лаври — ці пронизливі, напоєні сонцем акварелі залишив для нас Шевченко.

Яскрава сторінка в малярській творчості Шевченка — Київ. Тут він цілими днями пропадає на етюдах, мріє видати альбом його краєвидів, показати світові неповторну красу цього вічного міста. «Святий Київ наш великий»,— так називав місто Шевченко.

Потім було безстрокове заслання в оренбурзькі степи із забороною писати й малювати. Однак Шевченко потайки порушує цю заборону. Але коли за клопотанням впливових прихильників Тараса Григоровича його прикомандировують до експедиції з вивчення Аральського моря, він отримує легальну можливість робити улюблену справу. Він малює Аральське море, нововідкриті острови. Тут, в оренбурзьких степах, а потім у Ново-Петрівській фортеці за 10 років заслання Шевченко створює понад 400 акварелей, сепій, малюнків олівцем. Із теплотою та співчуттям зображує він знедолених казахів, серед яких жив, їхніх дітей.

В останні роки життя, повернувшись із заслання, Тарас Шевченко особливо захопився гравюрою — видом мистецтва, який вимагає особливої віртуозності й хисту. Спочатку він малював композицію, потім різцем переносив її на мідну дошку, витравлював кислотою, а потім уже друкував з неї відбитки. Цією складною технікою Шевченко оволодів досконало. Саме за офорт «Вірсавія» йому вперше в Росії було присвоєно звання академіка гравюри.