Три празники в гості

Культура України

Найбільше свят, що позначені особливою поетичністю, припадає на січень. В одній з колядок мовиться:

Та прийдуть до тебе три празники в гості:
Що перший же празник — святеє Різдво,
Що другий же празник — святого Василя,
Що третій же празник — святе Водохреща.

Першим і найбільшим святом вважається Різдво, котре припадає на 7 січня. За церковним календарем — це народження Ісуса Христа. А ще раніше наші пращури відзначали народини Сонця, в яке вони щиро вірували. Ввечері напередодні Різдва в кожній оселі готували 12 пісних страв, серед яких обов'язково мала бути кутя.

Оселю святково прибирали. На сволоках вивішували «павуків» та «їжаків» з соломи. Солом'яними прикрасами оздоблювали також вікна.

Біля покуття чи на столі ставили й дідуха — солом'яного снопа або спеціально виплетеного вінка з колосся. На покуті господиня робила кубельце із сіна. Тільки-но спадали перші сутінки, мама запрошувала одного із хлопчиків однести горщик з кутею на покуть. Хлоп'як зодягав виплетені з нагоди свята вовняні рукавиці і, взявши в руки обрядову страву, ніс її, приказуючи:

Несу кутю на покутю,
На зелене сіно, щоб бджоли сіли!

Менші братики й сестрички залазили під стіл і там квоктали. Це для того, щоб добре висиджувалися курчата.

А коли на небосхилі з'являлася перша надвечірня зірка, вся родина сідала за багатий стіл. Він справді був багатим — аж дванадцять різноманітних страв. Тому в народі цей вечір називали Свят-вечором, Багатим вечором, Багатою кутею, чи Вілією. Помолившись, першим брав миску з кутею господар, наповнював ложку зернами й тричі підкидав догори: скільки зернят прилипне до стелі, стільки в новому році буде приплоду, ще й стіжків у полі та роїв у пасіці. Починали й закінчували вечеряти кутею та узваром.

Після цього мати готувала пироги, які діти мали однести дідусям та бабусям, хрещеним і бабі-повитусі. Від хати до хати вже починали ходити хлопчачі колядницькі ватаги.

Другу кутю — Щедру — готували напередодні старого Нового року, себто 13 січня. Цей вечір називався Маланками. Коли смеркало, дівчата йшли щедрувати. До хати, як правило, не заходили: ставши біля вікна і попросивши дозволу, співали пісень, якими ушановували господарів.

Цього вечора так само готували кутю й різноманітні страви. Щоправда, вони вже не були пісними — тут і ковбаси, і холодець, і шинка. Від того й називали цей обряд Щедрою вечерею. Перед тим як сісти за стіл, батьки й діти запрошували до їжі Мороза. Виходили на ґанок або визирали у вікно і накликали:

— Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти! А коли не йдеш, то не морозь нашого жита-пшениці, всякої пашниці, а йди собі на чужі ліси й нетрища!

Опівночі, коли вже заступав Новий рік (його в народі називали ще й Василями), батько з сином виходили в сад, підв'язували фруктові дерева зробленими з дідуха перевеслами, а решту соломи спалювали.

Удосвіта хлопчики оббігали оселі рідних і сусідів, щоб засіяти їхні домівки зерном і привітати з Новим роком.

Наостанок надходив третій празник різдвяно-новорічної обрядовості — Водохреща, Водощі, або Йордан. У деяких регіонах 18 січня ввечері готували ще одну кутю — Голодну, або Бідну. Споживши страву, горщика виносили до воріт і розбивали. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й гукали:

— Геть, кутя, з покутя, йди на базар!

Наступного дня, цебто на Водохреща, на річці чи ставку робили з льоду хреста, обливали його буряковим квасом. Сюди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Вона вважалася вельми помічною од багатьох недуг.

Цим, власне, й завершувалися рідзвяно-новорічні празникування. Після цього вже не годилося співати колядок та щедрівок. По Водохрещах уже наступали кількатижневі м'ясниці. В цей час ще можна було співати пісень і справляти весілля. Після м'ясниць наступав найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього казали так: «Великий піст усім прижме хвіст».