Чому так говорять?

Школа

Слово це з’явилося дуже давно і декілька разів встигло поміняти своє значення. У стародавніх греків було слово «схоле», з якого й походить наше слово школа. Тільки там воно спочатку означало щось зовсім інше: насамперед це була «затримка», потім — «заняття у вільний час», далі — «читання», пізніше — «лекція» і нарешті — «школа».

Не думайте тільки, що школа у ті віддалені часи була такою ж, як наша.

У Стародавній Греції до школи ходили лише хлопчики. Це мали бути хлопчаки з вільних родин; дітей рабів до школи не приймали. Зараз усі предмети викладають в одній школі, а тоді учні переходили з однієї школи до іншої. Спочатку вони відвідували школу, де їх навчали читати, писати й рахувати. Потім вони переходили до школи, де вивчали музику, поезію, співи. Остання школа готувала майбутніх воїнів: хлопців загартовували фізичними вправами, навчали володіти зброєю. Усі ці школи були не державними, як наші школи сьогодні, а приватними. На нашій землі перші школи з’явилися наприкінці десятого століття.

Абетка, алфавіт, азбука

Всі ці слова різні тільки на перший погляд, бо не лише називають те саме, а й начебто копіюють одне одного. Дивіться самі. Абетка — а, бе (ми так називаємо перші дві літери у давньоруській мові). Алфавіт — альфа, віта (так звалися перші дві літери у грецькій мові). Навіщо було літери називати? Кажуть, що так їх легше було запам’ятовувати. Найлегше було дітям фінікійців, бо в них перша літера була схожа на голову бика і звалася «алеф» (бик). Друга літера була «бет» (дім). Звідси беруть початок усі три назви нашої азбуки.

Журнал

Не шукайте родичів цього слова серед наших слів, бо воно запозичене.

Утворено «журнал» від французького «жур» — «день».

От і виходить, що журнал — це щоденник, в якому записуються наші добрі й не дуже добрі діла.

За хорошу оцінку вдома похвалять, за погану, як-то кажуть, дістанеться «на горіхи», та все ж не так, як, скажімо, в Голландії.

Там ввели спеціальний податок, який повинні сплачувати батьки, якщо учень погано вчиться.

А самого учня не пускають до школи доти, доки той не принесе квитанції про сплату податку.

Писати, писанка

Такі два різні слова, правда? Одно знайоме, а друге — не дуже. Писанка — це куряче яйце або яйце, зроблене з дерева чи глини, і красиво, яскраво, різнобарвно розмальоване,

Що спільного між ними? А спільне те, що слово писати означало спочатку «розмальовувати фарбами», «покривати щось узорами», а вже потім виводити літери пером чи олівцем.

Олівець

У давнину писали не на папері, а на пергаменті — спеціально обробленій телячій шкурі. Пергамент був дуже дорогим, писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб писати рівно й красиво, олов’яними кружечками проводили на пергаменті тонкі лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали (іншими словами — робили собі зошит в лінійку). Пізніше з’явилися замість кружечків олов’яні палички в дерев’яній оправі (щоб не бруднити рук). Ці олов’яні палички — олівці — набули поширення в Європі, з’явилися і в нас. Цікаво, що олово збереглося лише в назві олівців, бо сьогодні серединки олівців роблять з графіту.

Диктант

Звичайнісінький диктант, який часом завдає нам клопотів, і той виявляється чужинцем, «римлянином». У латинській мові було слово, яке означало «говорити для записування». Далі це слово («діктаре») почало означати «розпоряджатися, наказувати». Тому серед нащадків цього латинського слова ми зустрічаємо і нашого знайомого — скромний шкільний диктант, і грізне слово диктатор — особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим, і багато інших слів.

Циркуль

Новенький блискучий циркуль, що лежить перед тобою на парті, насправді «старенький», йому вже добрих дві тисячі років! Латинське слово, що означало «коло» (ціркус), дало нам цирк, а слово, що означало «кільце», «маленьке коло» (ціркулюс), дало нам циркуль—інструмент для креслення кіл і кілець.

Коридор

Шкільний коридор — це улюблене місце «змагань» під час перерв. Часом ви влаштовуєте в коридорах справжню кориду, де самі виконуєте і ролі «биків», і ролі «тореадорів» (приборкувачів), засмучуючи цим чергових учителів. Виявляється, що й коридор і корида — «родичі», бо походять від латинського слова, яке означало «бігати». Та все ж коридор — не корида, згадуйте про це частіше!

Канікули

Виявляється, що без зірок і собак не було б і слова канікули. Є така зірка — Сіріус, вона входить у сузір’я Пса. У латинській мові це сузір’я звалося Каніс (собака). Сонце перебуває у сузір’ї Пса з 22 липня до 23 серпня. У цей час у Римі починається найбільша спека. Тому здавна на цей час робилася перерва у всіх заняттях, а серед інших — і в навчанні. Згодом цей час став постійною перервою в заняттях учнів і студентів не лише в Греції та Римі, а й в усіх інших країнах світу.

Гостинець

В давнину це слово мало трохи несподіване для нас значення — «торговий шлях». По такій дорозі їздили з товарами багаті гості — купці. У польській мові це древнє значення дожило й до наших днів. «Gosciniec» і зараз означає «битий шлях».

Отже, спершу гостинцями називали різні товари, що прибували тго «гостинцях» (дорогах). Далі — подарунки, які привозили заїжджі гості, потім — різноманітні дари, переважно дрібниці, солодощі, ласощі тощо.

Шофер чи ... кочегар?

Якщо ви знаєте історію автомобіля, то відразу згадаєте, що спочатку автомашини більше скидалися на паровози, які рухалися не по рейках, а по шляхах. Сучасних двигунів внутрішнього згоряння тоді, звісно, ще не було. Водію доводилося спочатку розпалювати вогонь, стежити за тиском пари, перевіряти рівень води в котлі. Одне слово, перші водії більше нагадували кочегарів.

А французькою мовою слово «шофер» і означає кочегар. Згодом назва цієї професії перейшла і до водіїв машин з бензиновими моторами, хоча нічого спільного з роботою кочегара в них вже не залишилося.

Фара

А чому лампи на автомобілі називають фарами, знаєте?.. Все дуже просто. Біля входу в гавань Александрію є невеличкий острівець Фарос, на якому встановлений один з перших у світі маяків. Від грецької назви цього острівця і походить сучасне слово «фара».

«Спака»

Звідки з'явилося слово «собака»? Деякі мовознавці вважають, що слово це — скіфське. Собаку скіфи називали «спака». Вони обожнювали собаку, поклонялися йому. А жили скіфи у VII столітті до нашої ери — III столітті нашої ери на території нинішньої України.