Зірка, що світить удень

Віконце у природу

Спадають сутінки. Заходить ніч. І на небі спалахують міріади зірок. Не злічити їх! Мов живі, дрібними світлячками тремко ряхтять вони у недосяжній високості. А як береться на світ, вони вичахають, бліднуть і зникають, мов роса. І цілий день самотньо сяє в небі Сонце — яскраве, сліпуче, переможне... Та є зірка, яку ми бачимо тільки вдень. Що ж це за одна, яка не блякне в променях нашого світила? Якщо не знаєте, не шукайте її очима. Бо ця зірка — саме Сонце, наше Сонце! Астрономи, які знаються на планетах, на зірках, називають його — «денна зірка».

«Зірка?! — здивується хтось. — Така велика?! Така яскрава?!»

І не велика, і не яскрава...

Великою наша денна зірка здається тільки тому, що з-поміж усіх зірок вона до нас — найближча. А на відстані, як відомо, все маліє. Отож найближча до нас зірка — Сонце. Його світло йде до нас вісім хвилин і двадцять секунд. Наче й недовго. Але дуже велику відстань проходить воно за цей час, перш ніж впаде на Землю: за секунду промінчик світла долає триста тисяч кілометрів — нічого швидшого в природі не існує. Скільки ж то мільйонів кілометрів долає він за вісім хвилин, якщо у хвилині шістдесят секунд!

А тепер порівняйте: найближча до нас після Сонця зірка — Проксіма Центавра. Як же далеко вона має бути, якщо її світло, таке ж прудке, як і сонячний промінчик, летить до нас мало не чотири з половиною роки!

Щодо яскравості, то наше Сонце поступається нею силі-силенній своїх космічних посестер. Як, до речі, й розміром. Маленьке, тьмяне порівняно з іншими, Сонце, як визначили астрономи, належить до тих нічим не показних зірок, які в науці називають «жовтими карликами». Щоправда, цей карлик у триста тридцять тисяч разів важчий і в один мільйон триста тисяч разів більший за нашу Землю...

Отож карлик! До чого ж прикро таке дізнатись! І про кого — про наше Сонечко! А позатим ми свою денну зірочку любимо найдужче — здається, жоден дитячий малюнок не обходиться без Сонця. Інакше й бути не може — адже своїм виникненням та існуванням усе живе на Землі завдячує Сонцю.

От вам і жовтий, от вам і карлик! Без нього нічого на Землі не відбувається. Отож і доводиться його вивчати. Не спускати, так би мовити, з нього очей. Цілу добу розглядають його вчені, фотографують у сонячній короні і без неї, пильнують за найменшими змінами в його поведінці. Для вчених Сонце ніколи не заходить. Варто сісти йому в одному місці, як вахту спостереження за ним приймають астрономи Міжнародної служби Сонця в іншому — там, де воно світить.

Яку ж роль відіграє Сонце в нашому житті? Ви, мабуть, знаєте, що повітрям без кисню живі істоти дихати не можуть. Виробляють кисень тільки рослини. Від найдрібніших, що плавають в океані, до велетнів, що ростуть на суходолі. Але рослини можуть це робити лише на світлі, лише вдень. Отож якби не Сонце, то рослини, прозвані «зеленими легенями планети», перестали б збагачувати атмосферу киснем. Зрештою, якби не Сонце, то Землю враз би скував жахливий космічний холод.

Земля обертається сама навколо себе — і день іде на зміну ночі. Земля обертається навколо Сонця — і одна пора року заступає іншу: відлітають і повертаються птахи, засинають і прокидаються рослини й тварини. Це ми знаємо. А от таку приказку мало хто чув. «Куди не заглядає сонце, туди навідується лікар», — кажуть на Сході. Це здавна брали до уваги, зокрема при спорудженні жител. Сонячні промені виявляється, вбивають хвороботворні бактерії. Та не тільки. Діти, які мало бувають на повітрі в сонячні дні, починають хворіти. З’ясувалося, що такий вкрай потрібний вітамін D людський організм виробляє тільки з допомогою... сонця!

Моряки не раз помічали, як химерно іноді скаче стрілка компаса. Так вона не поводиться навіть у шторм, у найбільшу бурю. Згодом з’ясувалося, що моряки потрапляли в іншу бурю — магнітну. І така невидима оку буря в тиху погоду була відголоском збурень, які... відбувалися в цей час на Сонці! Те саме і при порушенні радіозв’язку: в роботу радистів втручається Сонце.

Що ж це за збурення? їхню природу теж встановили не зразу.

Дивні плями спостерігали на Сонці давно. Вони наводили страх. Вважали, що такі плями — лихий знак. На ці роки й справді випадали численні випробування: епідемії, посухи, загадкові вогні на небі, дощі, поява страшних хмар сарани, котра об’їдала геть усе, лишаючи людям голу землю й каміння. Вважали, що це кара, котру на людей за неправедне життя насилає господь бог. Однак вчені встановили, що цей бог — наш жовтий карлик, наше Сонце. Це з його волі коливаються врожаї, плодяться гризуни й комахи, неймовірно розмножуються мікроби. А виною всьому — плями. Через них зокрема світла й тепла Сонце дає менше, ніж у звичайні роки, і це одразу позначається на житті нашої планети. Це неспростовно довів видатний учений О. Л. Чижевський. Одну з своїх робіт він так і назвав: «Земне відлуння сонячних бур». Такі бурі відбуваються на Сонці раз на одинадцять років...

Багато залежить від нашої денної зірки: і вітри, й погода, й поява морських течій, і сила полярного сяйва... Та й все живе, від мікроба до людини, дослухається до Сонця. А ще денна зірка — веселий художник: розмалювала в різні кольори усіх людей Землі. А декому щовесни і ластовиння жартома на носі наводить. Усе встигає!