Володимир Винниченко: погляд у минуле та майбутнє |
| Автор: Івано-Франківська центральна міська дитяча бібліотека | |||
|
під час і після Великої Російської Революції. У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму кривавої ненависті, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого» В. Винниченко «Відродження нації» Володимир Винниченко стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови УЦР, головою першого українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, генеральним секретарем внутрішніх справ, автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів. П'єси Володимира Винниченка йшли на українських та закордонних сценах. Він написав понад півтора десятка цікавих романів та півсотні оповідань. Володимир Винниченко також малював. Він створив власну філософську систему – конкордизм. Він був великим мрійником і хотів, щоб людство ніколи не воювало! Більше про постать українського громадського діяча, письменника читайте у автобіографічний книзі Олександра Кучерука «Винниченко з бромом і без».
Очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Сталіну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя. Таким змальовує Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук у своїй новій книжці. Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, а він своєю чергою був ще категоричнішим у висловлюваннях: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського — «слинявим кретином», а свого опонента Петлюру в щоденниках згадував так само часто, як і дружину Розалію. Винниченко — автор тези «чесність із собою», який водночас волів не вірити в Голодомор, бо чекав на гонорари за книжки від радянської влади. Його життя — це нескінченні протиріччя, жінки та зміни політичних поглядів. Олександр Кучерук без прикрас описує талановитого, спраглого до влади та визнання письменника й громадського діяча, який пройшов шлях від спроб відродити українську державність до намагань приєднатися до радянської влади. Головні теми книги
Винниченко підтримував ідею "чесності із собою", але це не заважало йому різко змінювати свої політичні погляди. Автор детально аналізує його позицію щодо Голодомору та радянської влади. Ця книга стане в нагоді історикам, політологам та всім, хто цікавиться непростими шляхами українських лідерів. Вона допомагає краще зрозуміти, як формувалися ідеї Винниченка, які впливали на історію України. Дітям про Володимира Винниченка Степан Процюк про Володимира Винниченка, серія «Життя видатних дітей»
«Коли Винниченко вже був письменником, він не раз звертався до свого дитинства: «Я родився в степах. Ви розумієте, що то значить «в степах?» Там, перш усього, немає хапливості. Там люди, наприклад, їздять волами, покладають надію на Бога та й їдуть. А навкруги теплий степ та могили. А над могилами вгорі яругами плавають шуліки; часами, як по дроту, в ярок спускається чорногуз, м'яко, поважно, не хапаючись. Там нема хапливості. Там кожен знає, що, скільки не хапайся, буде небо та степ... У тих теплих степах виробилась моя кров і душа моя»». Навчався у Єлисаветградський гімназії, що славилася висом рівнем навчання. Юний Винниченко саме тут зіткнувся з провінційною та шовіністичною зневагою до української мови, йому не раз докоряли, вказуючи на простий одяг. А він не зважав на цю зверхність, кидав їм свій хлоп'ячий виклик: на випускний іспит одягнув солом'яного бриля, вишиту сорочку, а на руку взяв кирею. Документи про закінчення Єлисаветградський гімназії Володимиру не видали, проте згодом він склав екстерном іспити за середню освіту у Златопільській чоловічій гімназії. Володимир Винниченко - дітям Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П'ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з'явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку». Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. У дитинстві Володимир Винниченко був здібним та упевненим у собі, умів за будь-яких обставин твердо захищати свою позицію. Мати згадує, що Володя «сусідських дітей тримав трохи... в терорі, бо був сильний для свого віку та вольовий, упертий... Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках». Дуже нагадує малий Володько героя оповідання Федька, який вдає із себе Солов'я-Розбійника. Своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис... Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира... Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис... В оповіданні «Фелько-халамидник» згадкється річка неподалік будинку, де мешкала Федькова родина, базарний місток, що його навесні зносить крига, паровий млин, з-за якого «сонце хитро виглядає», церква – «блищить кінчик хреста на Богоявленський церкві» - все це поставало перед очима Володимира Винниченка, коли він біг до Інгулу зі своєї Солдатської вулиці. Твір вчить маленьеого читача бути сильним, вміти за себе постояти. Хлопчик, герой твору, хоча і був розбишакою та мав добре серце, любив говорити правду, мужньо зносити покарання за витівки, ніколи не зраджувати товаришів. Оповідання вчить враховувати свої можливості та не робити необдуманих вчинків, вчить говорити правду та не перекладати свою вину на інших, не бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. «Намисто»
За дитячими спогадами та враженнями письменник створив оповідання, що увійшли у збірку «Намисто». Володимир Винниченко часто їздив до діда Василя в село Григорівку. Згодом саме про це були спогади письменника: «Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а у день ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя.» У збірці Володимира Винниченка «Намисто» дитячий світ щільно переплітається зі світом дорослих. Письменник майстерно відтворює дитячу безпосередність і романтичну небуденність. Оповідання про дітей відзначаються гостросюжетністю, вони яскраво-барвисті за своєю художньою природою, мають надзвичайну пластичність, дозволяють говорити про зримість зображуваного, глибоке проникнення в дитячу психологію. Вражає розмаїтість характерів маленьких героїв. Твори Винниченка для дітей прикметні постановкою важливих питань морального характеру і проникненням у найскладніші порухи дитячої душі. Його оповідання відзначаються простотою й стрункістю побудови, лаконізмом. Увага письменника концентрується на внутрішньому житті персонажів, показаному в розвитку. У збірку «Намисто» увійшли таки оповідання: "Віють вітри, віють буйні...", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Гей, ти, бочечко...", "Ой випила, вихилила...", "Гей, не спиться...", "Гей, чи пан, чи пропав...", "Та немає гірш нікому...", "Стелися, барвінку, низенько...". «Віють вітри, віють буйні...»
Оповідання "Віють вітри, віють буйні..." — це психологічний твір, що досліджує дитячі страхи, боротьбу за владу, і здатність до співчуття. Винниченко піднімає важливі питання про взаємини між людьми, про життя в різних матеріальних умовах, і показує, як навіть маленькі діти можуть навчитися розуміти і поважати один одного через спільні випробування. Маленький читач, прочитавши оповідання, збагне, що влада і контроль не завжди приносять задоволення, а справжню силу можна знайти в людяності, розумінні і співчутті до інших, що в моменти слабкості і страху людина здатна знайти в собі людяність і співчуття, навіть до того, кого раніше зневажала.
|
| «Тепер, або ніколи, Рікко» Майкен Нюлунд |
|
| Детальніше... |
|
|
|
«Я беру на себе трудну річ: дати повну, правдиву картину боротьби українства за визволення своєї нації
Олександр Кучерук у своїй новій книзі "Винниченко з бромом і без" детально досліджує життєвий шлях Володимира Винниченка — суперечливої, але важливої постаті в історії України. Книга відкриває перед читачами лідера уряду, талановитого письменника та політичного мислителя, який постійно змінював свої погляди.
Дітям про дитинство Володимира Винниченка пристрасно та цікаво розповів Степан Процюк у книзі «Життя видатних дітей», розділ «Краса і сила малого бешкетника», читайте!
"Федько-халамидник"
За дитячими спогадами та враженнями письменник створив оповідання, що увійшли у збірку «Намисто». В.В. часто їздив до діда Василя в село Григорівку. Згодом саме про це були спогади письменника: «Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а у день ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя.»
Молодшим завжди дозволяють більше, ніж іншим дітям. Володько був загальним улюбленцем, пестунчиком. Про те, як солодко бути найменшеньким, таким собі «царем і богом», якому всі догоджають, Володимир Винниченко опише в оповіданні «Віють вітри, віють буйні...»
У Рікки знову ціла купа проблем. Ненависна їй однокласниця Ґітте теж закохана в Джіммі і,
Вітаємо читачів з Днем Конституції України!